Візит доктора Фройда. Богдан Коломійчук
Читать онлайн книгу.
опинившись на одному рівні з прусськими поліціянтами. Перше, що він побачив, був вогонь від розбитої лампи. Полум’я облизувало скляні уламки і потроху ширилось по кімнаті. Було зрозуміло, що от-от виникне пожежа. Комісар звівся на руки і спробував кинутись до дверей, але третій постріл змусив його знову припасти до підлоги.
Куля встрягла в стіну просто в нього над вухом. Як сильно Вістович зараз шкодував, що віддав свого браунінга!
– Пожежа! – сердито вигукнув комісар. – Треба забиратися звідси!
– Scheißegal![11] – відповів прусський філер. – Ти тут залишишся!
– Але ж і ти згориш до бісової матері! – сказав Вістович.
Чоловіки одночасно підвелися з підлоги і стали один навпроти одного. Поліцейський і далі тримав Вістовича під прицілом і, здавалося, стримувався з останніх сил, щоб не вколошкати його останнім, четвертим, пострілом, який вже безперечно буде точним. Між тим в кімнаті ставало гаряче.
– Треба гасити полум’я, – процідив комісар.
Вістовичу подумалось, що коли він залишиться живий, то, крім щотижневої плати за помешкання, йому доведеться ще й відшкодовувати збитки, завдані вогнем.
Поліцейський тривожно покосився спершу на полум’я, що вже лизало шовковий обрус на столі, а потім на свого колегу, який потроху приходив до тями. Не опускаючи зброї, він спробував пригасити вогонь власним рукавом, але це, ясна річ, не допомогло.
– Знімай плаща, – нервово наказав він Вістовичу.
Комісар підкорився, проте і йому не вдалося бодай зменшити полум’я. За якусь мить воно вже охопило півкімнати.
– Підводься, Гансе, – мовив філер своєму товаришу і потягнув того за комір. При цьому він нарешті опустив свого бісового револьвера.
Комісар, тим часом затуливши обличчя від їдкого диму, подався до виходу. Поліцейські не відставали ані на крок. Знадвору вони заходилися шукати діжки і відра, все, що могло знадобитися для гасіння пожежі. Втім вогонь розгорався надивовижу швидко, і вже за кілька хвилин його було видно у вікні. Невдовзі прибігли мешканці сусідніх будинків, а за годину, коли в сумі десятьом чоловікам нарешті вдалося приборкати полум’я, прибула пожежна команда.
Вістович бачив, як увесь цей час поліцейські пильно стежили за ним, готові будь-якої миті пристрелити, щойно комісару заманеться зникнути, скориставшись ситуацією. Проте такого наміру львів’янин не мав. По-перше, він добре знав, що ці двоє більше не схиблять, а по-друге, в кімнаті, де зчинилась пожежа, були його сякі-такі речі, тож, попри все, в нього жевріла надія, що вони вціліють. Надія, щоправда, виявилась марною.
– Не турбуйтеся, пане Вістовичу, ми не залишимо вас без даху над головою, – іронічно зазначив найговіркіший філер. – Ходімо звідси. Нехай будинком займаються ваші сусіди і пожежники. Тим більше що невдовзі сюди навідається господар. Не думаю, що вам хотілося б потрапити зараз йому на очі.
Вони подалися вздовж темної вулиці, де за сотню-півтори кроків на них чекала поліційна
Насрати! (Нім.)