Похід Сагайдачного на Москву. 1618. Юрій Сорока
Читать онлайн книгу.
тим фактом, що в ньому згадується про участь запорозьких козаків. Саме запорожцям князь Ружинський наказав порубати двісті німецьких ландскнехтів, які раніше були на московській службі, на чолі з командиром Ламсдорфом. Причиною такого жорстокого вчинку стали таємні переговори Ламсдорфа та Ружинського напередодні битви. Під час переговорів командир ландскнехтів пообіцяв перейти під час бою на бік поляків, але з якоїсь причини не зміг здійснити задуманого і до останнього захищав відхід розбитих військ Дмитра Шуйського і Василя Голіцина.
У міру наближення Лжедмитрія II, прозваного Тушинським Злодієм, до Москви, число його прихильників безперервно зростало. Зростала й чисельність українського загону. За деякими даними, під час вступу самозванця в Тушино при ньому було вже тринадцять тисяч «запорозьких черкасів», як називали москвичі українських козаків.
З початком 1608 року запорожці брали участь у кількох битвах проти воєвод Андрія Ртищева і Фоми Подщипаєва. На початку січня в бою при селі Батневка українські козаки завдали важкої поразки воєводам. За записами московських очевидців, близько п’яти сотень ратних людей Ртищева і Подщипаєва «були порубані, як трава». Перелякані воєводи з рештками розбитого війська змушені були спішно відступати в Устюжну, де, сховавшись за міськими укріпленнями, пережили жорстоку облогу, яка закінчилася лише 10 лютого. Цікавий той факт, що після того, як запорожці, які в силу свого характеру не любили довгих облог, пішли з-під Устюжни, серед городян закріпився звичай 10 лютого кожного року співати подячний гімн Господу за порятунок від ляхів. Звичай лишився до теперішнього часу. Думається, багато неприємних моментів довелося пережити міщанам Устюжни, розглядаючи чубатих запорожців з висоти міських стін.
Не всі запорожці, які брали участь у громадянській війні, взяли сторону Лжедмитрія II. Так, відомий, наприклад, факт, що паралельно з козаками, що діяли під проводом Ружинського, у володимирських землях сваволив досить великий загін на чолі з якимось отаманом Наливайком. Цілком можливо, родич того самого Северина Наливайка, якого кількома роками раніше польська влада стратила за бунт в Україні. Козаки Наливайка лютували без усякої міри. Вони каменя на камені не залишили від поселень, які зустріли на своєму шляху, страчували кожного, хто насмілювався чинити опір. Їх саджали на палі, вішали на гак за ребро, здирали з живих шкіру і просто вбивали, демонструючи лютий норов і дикі традиції, які панували на війнах того часу. Жорстокість Наливайка так сколихнула Московське царство, що навіть Тушинський Злодій, Лжедмитрій II, був розгніваний діями козаків. Він наказав схопити і стратити козацького отамана. У результаті Наливайко уникнув своєї долі лише завдяки заступництву литовського канцлера Лева Сапеги, йти проти волі якого Лжедмитрій II не міг. Він обмежився лише докорами Сапезі, після чого козаки Наливайка ще довгий час продовжували сваволити, наводячи тваринний жах на люд Московського царства.
Восени