Вогняна зима. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
Пташук, поводиш не нормально! Ти підставляєш людей під статтю! А інші люди через тебе, мудака, витрачають бабло! Похер бабло – тепер я винен ментам послугу! Бо вони зробили послугу мені, коли випустили брата на підписку!
Птаха шморгнув носом.
– Він… він же вкрав мобільник. Я сказав у міліції та написав, що бачив. Дівчина плакала, він її налякав… Із ножем…
На плече лягла важка рука.
Легко розвернула Птаху спиною до машини.
Кулак утопився в м’якому животі, біль зігнула навпіл.
Долоня лягла на маківку, натиснула, штовхнула.
Птаха впав на мокрий порепаний асфальт, просто в середину калюжі.
– Тепер слухай, – почув над головою і сидів, не наважуючись глянути вгору. – З тобою зараз поговорили мої друзі. Вони спортсмени, на секундочку: не п’ють і не курять. Запам’ятай, Потоцький Микола, для друзів Коля Граф. Був такий граф, Потоцький, чув?
– Ага, – вичавив Птаха.
– Ще запам’ятай – Грузинов Юрій, для друзів Батон. Спершу називали Батоно, на грузинський манер. Потім скоротили. Узагалі «батоно» – це «пан» грузинською, знаєш?
– Знаю.
– Молодець. Ну, а мене звати Ігор Щербань. Мого молодшого брата-придурка – Вітя Щербань. Він – таки придурок, бо наркоман. Але він мій брат, і я за нього відповідаю. Якщо Ігор навіть украв той мобільник, а не знайшов, як доводить ментам, він лише хотів продати його. Та заробити на свої колеса. Він не хоче лікуватися, доводить нашу маму до інфаркту. Та якщо його посадять – інфаркт у старої жінки точно буде. Знаєш, що ти завтра скажеш і напишеш ментам? Що не бачив, як мій брат крав мобільник. А як він погрожував ножем – тим більше бачити не міг. Вітя знайшов телефон, бо роззява його загубила. Хотів віддати. Вона побачила свою цяцьку в нього – почала горлати. Ти не розібрався. Інші люди скоро вкурили, що до чого. Тому й розійшлися, коли приїхали лягаві. Ти ж лишився єдиним свідком. Менти раді старатися, виконали план по затриманню. Тим більше, на наркомана можна купу всього повісити. Аж до вбивства принцеси Діани, – Щербань перевів подих. – Нормально тебе прошу: забери свою заяву. Напиши іншу. А з малим своїм розберуся сам. Ось ми разом із Батоно та Графом на нього вплинемо. Він уже хоче лікуватися. Зрозумів – рано чи пізно в ментовці його вб’ють за просто так, якщо не захоче зізнатися в серії скоєних по Києву та області вбивств. Ми нормальні, Пташук. Просто, розумієш, є обставини. Ти не завжди можеш їх врахувати. Є обставини?
Птаха кивнув.
– Не чую.
Ззаду копнули. Та він і без того б видушив:
– Є…
– Зробиш, що просять?
– Зроблю.
– Сам – чи заїхати за тобою? З ментами домовлено. Прийдеш у райвідділ, запитаєш Драчука. Капітан Драчук, почув мене? Чи записати?
– Почув.
– Молоток! Та ти ж знаєш Драчука. Ти ж йому писав пояснення, залишив оцю свою адресу. Не лізь ніколи туди, де без тебе розберуться. Добре?
Птаха знову кивнув.
– Тримай.
Він глянув на простягнену правицю. Не відразу, але наважився взяти її. Чекав – знову