Вогняна зима. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
узагалі примудрився не мати навіть приводу в міліцію. Тим не менше, Сірий уважав свій статус у їхній невеличкій команді вищим, ніж в інших, бо, на його глибоке переконання, тюрма додавала мужчині мудрості. Тому відповів через губу, випнувши вперед округле підборіддя:
– Хряпо, правильно – це коли ти не хочеш набиратися від інших різного сифілісу. З пляшки пити культурніше. Гігієна. Усе одно, що з чашки чи стопки. Воно не осідає, укурюєш?
– Хто – воно?
Хряпа почав заводитися. Він завжди накручувався, коли не розумів, що відбувається, але, попри нерозуміння, мусив якось реагувати. Інакше останнє слово лишиться не за ним, чого Вова Храпунов на прізвисько Хряпа категорично не міг собі дозволити й пробачити.
– Відвали, – Сірий поліз по цигарки.
– Ні, ти таки стартуєш! – Хряпа ступив до нього. – От на фіга ти все завів? Ти постійно так, Сірий, скільки тебе знаю!
– Послухав – мовчи, – той прикурив.
– А тебе тут босом поставили? Ти чого мені рота затикаєш?
Поки вони гарикалися, Гоп зробив великий ковток, від чого захлинувся – пішло не в те горло. Шмата, якому випало допивати, несильно стукнув його по спині. Той почав гикати, і увага команди переключилася на невдаху. Лоб уже знайшов десь літрову пляшку коли, тицяв Гопові просто під ніс, той схопив, але промахнувся. Рука зловила повітря, Лоб же розтиснув пальці, кола впала під ноги, рідина полилася на землю.
– Отепер піднімай! – сказав Сірий, теж стукнувши Гопа по спині.
– Та харе вже! – вигукнув той, нарешті перевівши подих.
– Що у вас тут таке?
Усі дружно повернулися на голос. Поруч стояв і з погано прихованою огидою дивися на них Денис Буряк.
– Нормально, – відповів за всіх Сірий.
– Раз нормально – будеш старшим у п’ятірці, – промовив Буряк, копнувши носаком напівпорожню пляшку.
Вона підкотилася до Шмати. Той зробив чергову затяжку. Буряк, повівши носом, скривився.
– Значить, так, пацани. У нас тут обстановка непроста. Тому зав’язуйте оцю всю хрінь. Зранку – так точно. Не знаю, як надовго все затягнеться. Але люди потрібні постійно. Бажано – у нормальному стані. Під кінець дня, коли вас поміняють, що завгодно. Тоді, до речі, бабло отримаєте. Зараз я ваш десятник, підходьте до мене. Завезуть намети, будуть генератори, годуватимуть. Усе, як у них, – він кивнув за периметр, у той бік, де географічно знаходився Майдан Незалежності. – Гроші на всіх братиме Сірий. Усі питання – також до нього. А ти, Сірий, – до мене, якщо чогось не допреш. Тільки що там допирати… Дай курить.
Сірий простягнув зіжмакану пачку. Лоб підніс запальничку.
– Коротше, пацани, вводні такі, – сказав він, затягнувшись і випустивши перед собою густий сизий струмінь диму. – Унизу, у центрі, починається велика буза. Причому київських, наших, навіть із області, тобто – місцевих, там узагалі нема.
– Зовсім? – перепитав Сірий.
– Уточню. Але, по ходу, дуже мало. Києву все це нахрін упало. Сюди понаїхали западенці. Тільки з одного Львова їхнього,