Різник із Городоцької. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
від них. Губи витягнулися в трубочку, потім розтягнулися в черговій кумедній та безпомічній водночас посмішці. З кутика, цього разу – іншого, знову потягнулася підборіддям тонка слинява цівка.
Кошовому вкотре закортіло дати йому носовичка. Та перемогла вроджена чистоплотність. Бо одне діло – завітати час від часу до жебрацьких барів, питних закладів на пролетарських околицях чи зустрічатися з мешканцями міського дна в кнайпах із сумнівною репутацією, на кшталт «Під вошею». І зовсім інше – витирати слюні та соплі таким ось типам. Хай навіть це клієнт, з яким він сам вирішив працювати. Зазираючи до гнидників, Клим так само намагався без потреби ні до чого не торкатися там руками.
– Кажи все, – підбадьорив він. – Мені можна. Як лікарю.
– Як вони тойво…
– Що саме, – наполягав Кошовий, хоча вже здогадався.
– Ну теє… Любляться…
Дуже кумедно виглядало, як велетень із силою ведмедя та розумом дитини червоніє й затинається, говорячи про звичайні для інших речі. Та Клим відкинув зайві зараз емоції, бо відчув: нарешті наближається дуже важливий момент. Він витримав коротку паузу перед наступним запитанням:
– Отже, Лукане, ти підглядав за тим, як ті панночки любляться з чоловіками?
– Еге.
Чи Кошовому здалося, чи хлоп зрадів, бо нарешті співбесідник почав його розуміти. Принаймні, в очах, дотепер безбарвних, блиснули живі вогники. Луку зацікавило те, що з ним відбувається. Тож далі треба поводитися ще обережніше, аби не відлякнути.
– А як тобі то вдавалося, Лукане?
– Тамті кобєти мешкають унизу, – охоче пояснив той. – Можна зазирнути у віконце. Я ж бачте який в мамці!
Сказавши так, парубійко підвівся на весь зріст, гордо демонструючи свою незвичну статуру.
– Вони хіба завіс не запинали?
– Так шпарина є! Ги-ги, від мене не запнешся! – тепер Лука вже явно пишався собою.
– А тебе бачили?
– Та де! Нє.
Кошовий знову витримав паузу.
– Ота панна, через яку ти тут, – вона з ким була, бачив?
– Із паном! – охоче відповів хлоп. – Лиш він мене видів, гримнув, я забіг. Тоді назад зазирнув. Побачив, що та панна ся врізала й зомліла. Той забіг, аби забрати лезо, би’сь далі не тойво.
Є!
Кошовий не стримався, плеснув у долоні, з переможним виглядом відкинувся на спинку стільця. Лука, вирішивши, що це така гра, теж ляснув п’ятірнями. Дивлячись на клієнта знизу вгору, Клим підморгнув йому.
Таки не прогадав.
Перемога.
– Люди бачили прикметного парубійка на вулиці із закривавленою бритвою в руці. Він ніс її обережно, двома пальцями. Тримав лівою рукою, бо шульга. Звісно, таке видовище у світлі чуток про різника, котрий убиває на Городоцькій уже третю повію, налякало. А почувши перелякані крики, злякався й сам Лука. Викинув бритву геть, почав тікати. Описати його легко, зловити – завиграшки. А що опирався – так через переляк. Він дитина, Шацький, не слід цього забувати.
– Та маєте рацію, пане Кошовий. Як завжди, – відповів Йозеф Шацький, з поважним виглядом ковтнувши пива.
Телеграму