Різник із Городоцької. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
ляснувши себе долонею по лобі, мовив, обсмикнувши поли:
– Дуже добре, що ви прийшли із цим саме зараз, пане Зінгере. Ніби прочитали мої думки.
– Прошу?
– Сам збирався зайти до вас на розмову найближчим часом. Бо маю намір ще до католицького Різдва залишити ці апартаменти.
З вигляду Зінгера було видно: чекав чого завгодно, але не такого. Вловивши боковим зором наречену, Кошовий зазначив: для Басі сказане ним теж стало несподіванкою. Задоволений ефектом, повів далі:
– Як вам відомо, ми з панною Райською маємо побратися незабаром. Тож це помешкання, котре дало спершу прихисток мені, а потім служило любовним гніздечком нам обом, для подружжя стане затісним. До того ж статус, про який ви справедливо згадали, пане Зінгере, вимагає для відомого адвоката й не менш відомої акторки престижніших апартаментів. Я б навіть сказав – гоноровіших.
Зінгер закусив нижню губу.
– То ви вже підшукали собі? – вичавив після короткої паузи.
– Не думаю, що матиму із цим проблему. Натомість ви маєте можливість розв’язати свою.
– Тобто? Яку саме?
– Знайти для цієї квартири більш вдячних пожильців. Ти готова, кохана? – Клим повернувся до Басі.
– Так, і давно. Ми запізнюємося, – була відповідь.
– Даруйте, – знову повернувшись до Зінгера, Клим розвів руками. – Якщо треба ще щось обговорити, радо буду до ваших послуг із понеділка. Тепер чи можу просити вас, аби ви дали розпорядження двірникові й той викликав візника?
Не знайшовши, чим крити, Веслав Зінгер щось буркнув і, забувши попрощатися, пішов геть. Щойно за ним зачинилися двері, Бася підозріло глянула на Кошового:
– Я вперше чую про намір переїхати з Личаківської.
– Не рада?
– Але ж, Климе, я не раз починала подібну розмову! І ти постійно казав – не на часі, потім, пізніше. Звісно, нам треба перебиратися в більші апартаменти. Проте всі варіанти мусимо оглянути разом! І рішення приймати теж разом!
У розумінні панни Барбари Райської «разом» означало – вона ставить Кошового перед фактом, і тому лишається тільки погодитись. Клим навчився давати цьому раду. Та зараз ще не було навіть предмету для розмов, тож він пояснив:
– Звісно, ми поміняємо помешкання. Мені тут тісно, потрібен окремий кабінет для роботи. Проте вирішувати це я маю намір трохи пізніше. А Зінгер нехай починає чухатися, шукати мені заміну з цього моменту. Поки не знайде, зі своїми грошовими питаннями не сікатиметься. Має зрозуміти: життя не так влаштоване, аби весь світ заборгував йому та переймався, як би розплатитися.
– Так ти виграєш справи в судах?
– Будемо чесні, кохана, – я також програю.
– Але ж виграєш, якщо промови переконливі?
– Так. Усе залежить від того, хто красномовніший – обвинувачення чи захист. У такі моменти підсудний нічого не важить, хай це й звучить цинічно.
– На моїх очах ти переконав самого пана Зінгера, – посміхнулася