Свята Марійка. Зінаїда Луценко
Читать онлайн книгу.
– та й ну мерщій бігти.
Біжить Надежда через місто, аж вітер їй у вухах свище; вскочила до лісу, не дивиться на стежки, вибирає найближчий шлях, чеше через кущі й бур’яни навпростець.
Швидко була й вдома.
Доки чоловік повернувся, Надежда встигла вечерю на стіл накрити. Застелила навіть нову скатерть, дістала із шафи красиву вазу, ту, що батьки їм на весілля подарували, налляла по вінця води і встромила зверху букета. Дітей за стіл всадовила і сама сіла, переможно посміхається.
Недовго і чекала…
Чує Надежда, хтось іде по доріжці, грюкає дверима, – заходить Віталька до коридору, роздягається, мугикає щось собі під ніс, щасливий.
– Я вже є! – гукає звідти. – Купив вівсяне печиво, ось, беріть!
Так із простягнутою рукою й зайшов він до кухні, аж глядь на стіл – а той букет, що він купив коханці, стоїть на видному місці! І Надежда сидить, розпатлана, упріла, із складеними під грудьми руками…
– Це що?… – показує Віталька на стіл.
– А ти не впізнаєш?
– Як ти?… Ах ти ж…
– То це так, Віталіку, ти купив нашим дітям солодкого? Чи тобі краще на хвойд і їхніх байстрюків витрачати гроші? Їм букета, цукерки шоколадні, а нам жменьку дешевих пряників у целофані? Тобі перед дітьми не соромно? От я батькам подзвоню і розкажу, як ти тут вислужуєшся! Я до командира частини піду! Що?! Заткнуло тобі пельку? Не знаєш, що й сказати? Ах ти ж волоцюга!
Як озвірів же після цих слів Віталька, та як кинеться на жінку з кулаками!
– То ти за мною стежила! – кричить. – Забрала навіть квіти! Як ти посміла, свинюка підла!
І відлупцював Надежду так, що потрапила вона в лікарню зі струсом мозку.
Віталік швидку допомогу сам і викликав, як побачив, що жінка не може прийти до тями. Тільки ж як під’їхала машина до будинку, вхопив Надежду за руку й просить:
– Надінько, ти ж нікому нічого не кажи, чула? Не зізнавайся, що… що ми із тобою посварились. Бо мене посадять у тюрму, почнеться суд, усім тоді будуть непереливки.
Надежда мовчить, а він її ще й по голові гладить, цілує руки.
– Я сам не знаю, що на мене найшло, – каже. – Якась мана мені закрила очі, я дуже каюсь, коли б усе назад вернути… Ось уже лікар іде, Надю, то ти утямила?
Так Надежда й не зізналася, сказала, що перечепилася за поріг і ударилась об ванну.
Лікар тільки головою похитав, але записав усе так, як йому сказали.
Відвезли Надежду до лікарні, а Віталік відпросився із роботи та й чкурнув разом із дітьми до своїх батьків. Дівчаткам накупив цукерок, іграшок і пообіцяв, що відведе до цирку, тільки щоб вони нікому-нікому не казали, чому мама впала.
Тим часом Надежда ні матері своїй, ні батькові не подзвонила, і чоловікові теж заборонила про те, що із нею сталося, казати.
То Віталіку – як гора з плечей. Його батьки зустрічають гостей, дивуються, чому ж Надежда не приїхала!
– Як це так?! – вже за столом каже Надеждина свекруха. – Де це видано? Що вона за мати,