Книга змін. Андрей Цаплиенко
Читать онлайн книгу.
він нахабно й грубо, не питаючи дозволу, перейшов зі мною на «ти».
– Чуєш, допоможи підвестись!
І я, звісно, допоміг. І теж фамільярно скоротив дистанцію наших стосунків.
– Чуєш, Юро, а чому ти Цезар?
– Ну, розумієш, це мій улюблений актор, – сказав він і розсміявся. Його сміх чимось нагадував регіт автора «Синього вина» з мого дитинства. Дуже вже гучно сміявся Юрій Цезар. Виявилося, він дійсно вважав, що Цезар – ім’я кіноактора. Чого тоді сміятись?
Юра їздив на своєму троні Майданом, накинувши на плечі український прапор.
– Я приїхав до Києва лагодити скутер, – скутером він називав свій пересувний міні-трон. – Ну й вирішив залишитися. Я сказився від того, що менти побили сімнадцятирічних пацанів. Тепер нехай мене поб’ють. На все воля Божа. Стоятимемо до перемоги.
Юра мав і власну мотивацію участі в революції. Особисту.
– Я був власником невеликої крамнички в Євпаторії. І от її в мене відібрали. У мене і мого друга. Побили нас сильно, – весело розповідав він, проїжджаючи повз казани з борщами та кашами.
Хитра посмішка не сходила з Юриного обличчя. Його друг, тернопільський хлопчина, підійшов до нас і, потиснувши руку, захоплено зауважив:
– Юрко реально заводить. Ми серйозно сиділи біля бочки з дровами цілу ніч із ним. Він підбадьорював людей. Чуваки, кажу, з ним весело! Йому завжди потрібна допомога, але ми хлопці ніби не горді. Допомагаємо.
І разом із таким же, як сам, юним майданівцем узяв під руки Цезаря і спустив його на землю. А повз проходив довготелесий революціонер з охороною, якому невдовзі історія знайде місце в прем’єрському кріслі.
– Агов, Арсенію, як вас там? Петровичу! – закричав Юра. – Я за вас голосував!
«Он як, – відзначив я подумки, – зі мною на ти, а з Петровичем – то на ви».
Довгий, як жердина, Арсеній Петрович мусив присісти навпочіпки біля інваліда, щоб його очі були на рівні Юркових.
– Я за вас голосував, – повторив Цезар і без пауз та ніяковості додав: – А можна ваш телефон?
Яценюк знітився, але швидко знайшовся.
– Ти знаєш, мій номер в охоронців, я його… еее… не пам’ятаю, вони його… еее… тобі дадуть.
– І ти, ти теж дай, – сказав Цезар, повернувшись до мене.
Я, на відміну від Петровича, свій номер пам’ятав. Довелося повідомити настирному інвалідові свої контакти.
Майдан кипів веселощами, що вирували довкола інваліда.
– О, диви, скільки жиру! – сміявся Юра, вдихаючи аромат борщу.
– Ти спробуй, друже, який смачний! – простягав господар казана величезну ложку безногому Юрі.
– Слава Україні, – замість подяки пробурмотів Юра, ковтаючи борщ, і в нього вийшло щось на кшталт «Слава України».
– Ні, друже, правильно не «Слава України», а «Слава Україні».
– Та я знаю, знаю. Просто борщ у тебе дуже смачний. Героям слава!
– Ну, тепер уже молодець! – похвалив Юрка кухар.
М’який пластиковий стаканчик