Крістіна. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
– почав я, не знаючи точно, що казати далі. Мене досі лякало те, як з нічого роздмухався грандіозний скандал. – Арні, ти ще неповнолітній. Вони ж повинні поставити підписи під твоєю програмою, схвалити її…
– Так, авжеж, – кивнув Арні. Він безрадісно всміхнувся і в тому холодному світанковому світлі видався мені одночасно старшим і набагато-набагато молодшим… якимось ніби цинічним немовлям. – Якщо схочуть, вони зможуть легко скасувати всю мою програму на наступний рік і замінити її своєю. Вони можуть записати мене на курси «Хатнє господарювання» і «Світ моди», якщо їм заманеться. За законом, вони мають повноваження так вчинити. Але в якому законі написано, що я зобов’язаний скласти іспити з того, що вони мені виберуть?
І тут до моєї свідомості дійшло, на яку відстань він насправді віддалився. Як та чортова старезна розвалюха так швидко стала для нього багато значити? Протягом наступних днів це питання часто так чи інакше зринало в моєму мозку – так, мені завжди здавалося, попервах дається взнаки горе. Коли Арні повідомив Майклові та Реджині, що він усерйоз налаштований забрати ту машину, він, звичайно, не жартував. Він звернувся до тих найпотаємніших сподівань, які вони на нього покладали, і абсолютно безжально вніс туди свої корективи. І така його цілеспрямованість мене здивувала. Я не впевнений, що менш рішуча тактика могла спрацювати проти Реджини, але те, на що виявився здатним Арні, мене здивувало. Власне, здивувало до всирачки. Усе зводилося до простого: якби Арні свій випускний рік витратив на ПРС, університету можна було помахати ручкою. А для Майкла й Реджини то було щось зі сфери неможливого.
– То вони просто… здалися? – пора було йти відмічатися на роботі, але я не міг так усе облишити, не дізнавшись головного.
– Не так просто, ні. Я пообіцяв їм, що знайду для неї гаражне місце й не намагатимуся провести техогляд чи зареєструвати її без їхнього дозволу.
– То ти думаєш, у тебе вигорить?
Він показав зуби в зловісній посмішці, що була водночас упевненою та страшною. То була посмішка машиніста бульдозера D-9, що опускає ківш на особливо впертий пень.
– У мене вигорить, – сказав він. – Коли буду готовий, отримаю все.
І знаєте що? Я йому повірив.
4 / Арні одружується
Пам’ятаю той день,
Коли я вибрав її серед усіх драндулетів,
Здалося, побачив у ній
золота проблиск, а не халепу…[15]
Тієї п’ятниці ввечері нам пропонували дві години попрацювати понаднормово, але ми відмовились. Забрали в конторі свої чеки й поїхали в лібертівілльську філію пітсбурзького банку, а там перевели їх у готівку. Більшу частину власних грошей я скинув на свій накопичувальний рахунок, п’ятдесятку відклав на чековий (навіть простий факт, що в мене є такий рахунок, розбурхував у мені неспокійне відчуття дорослості – яке, думаю, далі потроху зникає), а в гаманці залишив двадцятку готівкою.
Арні перевів усе, що мав, у готівку.
– Тримай, – простягнув він мені десятку.
– Ні, – відповів
I remember the day / When I chose her over all those other / junkers, / Thought I could tell / Under the coat of rust she was gold, / No clunker… (англ.)