---

Скачать книгу

---

на машину, «плімут» 1958 року, яка стояла тут замість бути за гаражем, на звалищі старих машин, гнити з рештою Дарнеллового непотребу, і знову всім серцем її зненавидів за те, що вона робила з Арні.

      – Тоді вимітайтеся звідси, – сказав Дарнелл. – Ми зачинилися.

      Арні наосліп пошкандибав геть. І ледь не врізався в стіс старої лисої гуми, але я вчасно підхопив його за лікоть і потягнув геть. Дарнелл пішов у протилежний бік, до покерного стола. А вже там своїм свистячим голосом сказав щось іншим. І вони вибухнули реготом.

      – Деннісе, я в порядку, – сказав Арні, наче я його питав. Його зуби були міцно стиснуті, а груди піднімалися й опускалися від швидкого поверхневого дихання. – Я в порядку, пусти мене, я в порядку, я в нормі.

      Я відпустив його руку. Ми пішли до вхідних дверей, і тут Дарнелл проревів нам услід:

      – І друзяк своїх відморозків сюди не води, бо вилетиш, як корок із пляшки!

      – І наркоту дома лишай! – підгавкнув один з покеристів.

      Від страху Арні зіщулився й облесливо кивнув. Він був моїм другом, але в ту мить я ненавидів його за те, що він так щулиться.

      Ми порятувалися втечею в прохолодну пітьму. Ворота за нашими спинами загримотіли, зачиняючись. Отак ми й поставили Крістіну в гараж до Дарнелла. Весело погуляли, га?

      6 / Назовні

      У мене є тачка і повний бак,

      І сказати всім – така краса:

      «Поцілуй мене в зад»…[30]

Ґленн Фрай

      Ми сіли в мою машину, і я виїхав з подвір’я. Непомітно стрілки годинника підкралися до дев’ятої години й перевалили за неї. Ось як летить час, коли тобі весело. У небі висіла половинка місяця. Через нього, а ще через оранжеві ліхтарі просторого паркувального майданчика торговельного центру «Монровілль», не видно було жодних зірок, навіть якщо вони падали.

      Перші два-три квартали ми проїхали в гробовій тиші, а потім Арні зненацька зайшовся в несамовитих схлипуваннях. Я й думав, що він може розплакатись, але сила цього нападу мене перелякала.

      Я негайно зупинив машину.

      – Арні…

      І тут же я облишив спроби. Йому потрібно було виплакати все. Сльози й схлипи лилися пронизливим гірким потоком, і нестримним до того ж – свою квоту стриманості на той день Арні вичерпав. Спочатку здавалося, що то просто реакція; я відчував те саме, тільки моя реакція вдарила мені в голову, і від цього вона боліла, наче гнилий зуб, а ще в шлунок, який хворобливо стиснувся.

      Тому так, спочатку я подумав, що то просто якась реакція, мимовільний вихлюп емоцій, і може, попервах так воно й було. Але через хвилину-дві я зрозумів, що тут є щось більше, набагато більше, усе значно глибше, ніж проста розрядка. І в тих звуках, які він видавав, я почав виокремлювати слова: спочатку поодинокі, а потім цілі речення.

      – Я їм покажу! – викрикував він крізь ридання. – Я покажу тим йобаним сучим синам, я їм покажу, Деннісе, вони в мене пошкодують, вони в мене подавляться… ПОДАВЛЯТЬСЯ… ПОДАВЛЯТЬСЯ!

      – Перестань, – налякано попросив я. – Арні, припини.

      Але

---

Скачать книгу