Крістіна. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
її взяв. – Лебей мене звуть. Роланд Д. Лебей, армія Сполучених Штатів, у відставці.
– Арні Каннінґем.
Стариган енергійно потиснув йому руку, а мені лише мляво махнув. Я був поза грою; він уже підчепив на гачок свою жертву. Арні, вважай, уже віддав Лебею свій гаманець.
– Скільки? – спитав Арні. І, не дочекавшись відповіді, стрімголов рвонув уперед: – Скільки б ви за неї не попросили, цього буде замало.
Я подумки не зітхнув, а застогнав. До гаманця щойно долучилася чекова книжка.
На якусь мить Лебеєва посмішка зблякла, і очі підозріливо звузилися. Думаю, він замислився, чи не шиють його ці двоє в дурні. Він уважно придивився до обличчя Арні, шукаючи на ньому ознак підступу, а потім поставив убивчо досконале у своїй простоті запитання:
– Синку, а в тебе коли-небудь була машина?
– У нього є «другий мустанг-мак», – швидко втрутився я. – Йому предки купили. Там коробка передач «Герст», двигун з наддувом, і від нього вже на першій передачі асфальт скипає. Та він…
– Ні, – тихо озвався Арні. – Я тільки навесні цього року права отримав.
Лебей скинув на мене побіжним, однак чіпким поглядом, і знову зосередився цілком і повністю на своїй головній мішені. Обома руками впершись у поперек, він потягнувся. На мене війнуло кислим потом.
– В армії собі спину підвередив, – пояснив Лебей. – Повна інвалідність. Лікарі так і не змогли її мені назад управити. Як хтось у вас, хлопці, спитає, що не так із цим світом, то кажіть їм от що: лікарі, комуняки й ніґери-радикали. З них трьох найбільші паскуди – то комуняки, а лікарі йдуть зразу за ними. А як спитають, хто вам таке сказав, то кажіть – Роланд Д. Лебей. Отак-от.
І він з якоюсь недовірливою любов’ю торкнувся старого пошарпаного верху «плімута».
– Це найкраща машина, яка тіко в мене була. Купив її у вересні п’ятдесят сьомого. То був рік випуску нової моделі, у вересні. Усе тоте літо нам показували картинки з накритими автами, під брезентом, поки ти вже аж здихав, так хтів видіти, що там, під сподом. Не те що тепер, – з його слів скрапувало презирство до теперішнього часу, що зіпсувся, поки він до нього дожив. – Новісінька вона була. Пахтіла новісінькою машиною, а то чи не найприємніший запах у світі.
Він трохи подумав.
– Ну, крім бабської поцьки хіба.
Я подивився на Арні, люто прикушуючи щоки зсередини, щоб з усього цього не розреготатися. Той відповів мені приголомшеним поглядом. Старий, здавалося, більше не помічав жодного з нас; він перенісся кудись на свою власну планету.
– Я тридцять чотири роки носив хакі, – не знімаючи руки з даху машини, повідомив нам Лебей. – У шістнадцять пішов, у тисяча дев’ятсот двадцять третьому. Я жер пилюку в Техасі й крабів бачив, таких здоровецьких, як оті ваші омари, у курв’ятниках Ноґалеса. Я бачив, як у мужиків з вух кишки лізли в Другу світову. У Франції то бачив. Їхні кишки вилазили їм з вух. Синку, ти в це віриш?
– Так, сер, – кивнув Арні. Здається, жодного слова з того, що сказав Лебей, він не чув. Тільки переминався з ноги на ногу, наче