2001: Космічна одіссея. Артур Кларк
Читать онлайн книгу.
паливних баках космічного корабля й у системі накопичення енергії стартової доріжки дрімала сила атомної бомби. І вся ця енергія для того, щоб віднести його, Гейвуда Флойда, за дві сотні миль від Землі.
Тепер говорити старомодні «п’ять – чотири – три – два – один – пуск» не прийнято, надто дорого коштував цей відлік людським нервам.
– Запуск через п’ятнадцять секунд. Ви почуватиметеся краще, якщо почнете глибоко дихати.
Це справді правильно і з психологічної, і з фізіологічної позиції. Наповнюючи легені киснем, Флойд відчув себе краще. Коли катапульта почала розгойдувати свій тисячотонний снаряд, щоб жбурнути його над Атлантикою, він був готовий до будь-яких навантажень.
Важко сказати, коли саме вони відірвалися від землі й злетіли в повітря, але ракета раптово заревла вдвічі голосніше, а Флойд відчув, що чимдалі глибше занурюється в подушки свого крісла. Тепер, збагнув він, перша стадія польоту вже минула. Доктор хотів був глянути у вікно, але навіть повернути голову було важко. Це не спричинювало якогось дискомфорту, а, навпаки, перевантаження, прискорення й шалений рев моторів породжували в ньому незвичну ейфорію. У вухах дзвеніло, кров швидше бігала венами, Флойд почувався так добре, як ніколи впродовж багатьох років. Він знову став молодим, йому хотілося співати вголос – і тут можна було й співати, все одно ніхто не почує.
Це піднесення хутко минуло, коли до доктора Флойда повернулось усвідомлення того, що він залишає Землю й геть усе, що коли-небудь любив. На рідній планеті в нього зосталися троє дітей без матері, яка десять років тому відбула в ту фатальну подорож до Європи (Уже минуло десять років? Це неможливо. Але так воно і є…). Можливо, хоч заради них він мусить одружитися знову.
Він майже загубив відчуття часу, коли тиск і шум різко ослабли, а гучномовець проголосив:
– Підготовка до відокремлення нижнього ступеня. Руш!
Невеликий струс, і раптом Флойд згадав цитату Леонардо да Вінчі, яку він бачив колись на екрані в офісі НАСА:
«Великий Птах здійснить політ на спині великого птаха й принесе славу гнізду, в якому він народився».
Ну, тепер Великий Птах летів вище, ніж да Вінчі міг навіть уявити, а його використана частина поверталася назад на Землю.
Зробивши дугу в десять тисяч миль, порожній перший ступінь ракети планеруватиме в атмосфері, утрачатиме швидкість, поки приземлиться на мисі Кеннеді. За кілька годин після заправки й перевірки він уже знову буде готовий доправити іншу команду до царства сліпучої тиші, якої сам ніколи не досягне.
«Тепер, – подумав Флойд, – ми йдемо своїм ходом, на півдорозі до орбіти». Коли після запуску верхнього ступеня знову почалося прискорення, тиск був набагато слабшим: насправді Флойд відчував не більше ніж нормальну силу тяжіння. Проте ходити він не міг, бо «верх» тепер був у передній частині салону. Якби Флойду раптом спала нерозважлива думка покинути своє сидіння, він би розбився об задню стінку.
Цей ефект породжував певний дискомфорт, бо здавалося, ніби корабель стоїть на хвості.