З того часу селян злидні обсіли. Все з їхніх тремтячих рук падає, бо як вечір, у пляшку заглядають, а як ранок – з хворою головою встають. Знов у Бідолашиній хаті ні хліба, ні солі, ні в полі, ні в коморі – ось як недобре пожартував Чорний Лісовик із чоловіком.

      Чарівна яблуня

      Польська казка

      Колись у давню давнину жила бідна жінка, у якої був єдиний син на ім’я Владислав. Одного разу жінка пішла в ліс назбирати на обід малини. Дорогою додому вона зустріла бідно вдягнену стареньку, яка сказала їй:

      – Мила жінко, будь ласкава, дай мені ягід, і я зроблю твого сина щасливим.

      Жінка віддала їй кошик з ягодами, і старенька з’їла всю малину. Потім сказала:

      – Запам’ятай одне: коли твій син знайде собі ремесло до душі, він принесе радість тобі, буде корисний людям і стане щасливий сам.

      І вона пропала, немов крізь землю провалилась. А жінка побрела додому, міркуючи над словами старенької і перебираючи в думках усі ремесла, що тільки є на світі. Дорогою їй трапився кравець, і вона запитала його:

      – Скажи мені, яке, по-твоєму, ремесло найкорисніше на світі?

      – Звичайно, шиття одягу, – відказав кравець.

      І мати послала Владислава вчитися кравецтва. Пропрацювавши у кравця місяць, Владислав повернувся додому.

      – Матусю, – сказав він, – у шитті одягу немає нічого приємного. Кравець шиє дороге вбрання для багатих людей, а бідні в цей час ходять у лахмітті.

      – Добре, – сказала мати, – залишайся вдома.

      Через якийсь час їй трапився швець, і вона запитала його:

      – Скажи мені, яке ремесло найкраще на світі?

      – Звичайно, шевство.

      Зрадівши, мати послала Владислава до шевця вчитися шевської роботи.

      Владислав пропрацював у нього місяць і повернувся додому.

      – Матусю, – сказав він, – у шевстві немає нічого приємного і корисного. Швець шиє взуття для багатих, а бідні ходять босі.

      – Добре, – сказала мати, – залишайся вдома, якщо так.

      Трохи згодом їй трапився зброяр, і вона запитала в нього, яке найкорисніше ремесло на світі.

      – Звичайно ж, зброярство, – упевнено відповів той.

      Цього ж дня мати відправила Владислава до нього.

      Пробувши там місяць, хлопець повернувся додому.

      – Матусю, – сказав він, – мені не до душі це ремесло. Зброяр виготовляє зброю і для друзів, і для ворогів. Йому однаково.

      Тут уже мати розсердилась і закричала:

      – Якщо жодне ремесло тобі не до душі, йди з дому і паси корів.

      Владислав найнявся пастухом. Він пильнував людської худоби, грав на сопілці, але зовсім не почував себе щасливим. Сидячи якось на галявинці, він помітив, що над хащею лісу здіймається дим. Він побіг туди і побачив величезний білий камінь, охоплений полум’ям, а на камені велику ящірку, що розгублено металася сюди-туди. Владислав схопив суху гілку і допоміг ящірці