Чорний дім. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
із вежею радіостанції, в індустріальному парку з південного боку від «Пенінсула-драйв», побудовано будівлю з блоків. Біля неї припарковано півдюжини автомобілів, патрульний фургон округу Кулі, старий «Форд Еколайн», пофарбований у карамельно-рожевий колір. Коли день закінчується й починається вечір, циліндричні тіні шести резервуарів падають спочатку на знак, який стоїть на убогому газоні біля дороги, відтак на будівлю, а тоді на автостоянку. На знаку написано: «KDCU-AM, ТВІЙ ГОЛОС ЗВУЧИТЬ НА ВСЮ КУЛІ КАНТРІ». Навпроти, на патрульному фургоні рожевою фарбою з балончика – надихаюча заява: «ТРОЙ ЛЮБИТЬ МЕРІАН! ТАК!», – яку пізніше Гові Соул, інженер команди Ю, зітре (мабуть, під час шоу Раша Лімбо, оскільки воно супутникове і повністю автоматизоване). Напис говорить нам про любов середньої Америки в маленькому місті. Здається, нарешті ми знайшли щось приємне.
Коли ми прибуваємо до радіостанції, з бокових дверей виходить худорлявий чоловік, одягнений у «докерси» кольору хакі, білу сорочку з єгипетської бавовни без краватки, із застебненими ґудзиками аж під шию, бордовими підтяжками (вони надто тонкі, як і він сам; підтяжки – це щось надто вульгарне, і носити їх мають такі створіння, як Живчик Макстон і Сонні Хартфілд, працівник похоронного бюро). Це чоловік зі сріблястим волоссям, в елегантному солом’яному капелюсі, старомодному, проте досі гарному. Бордова стрічка на капелюсі пасує до його підтяжок. Авіаторські окуляри затуляють очі. Він стоїть на траві, ліворуч від дверей, під розбитим гучномовцем, що посилює звук трансляції місцевих новин KDCU. Після цього з доповіддю виступатимуть представники ферми міста Чикаґо, і це дає йому десять хвилин, перш ніж він знову сяде за мікрофон.
Ми ніяково спостерігаємо, як він витягує пачку сигарет «Амерікен Спірит» із кишені на сорочці й підпалює одну золотою запальничкою. Звичайно, цей елегантний чоловік у підтяжках, «докерсах» і «батвідженсах» не може бути Джорджем Ретбуном. У своїй уяві ми вже змалювали образ Джорджа. Він має виглядати зовсім інакше. Ми уявляємо типа з великим животом, що звисає над білим ременем його штанів (це все сардельки), цегляно-червоним обличчям (це все пиво, не говорячи вже про крик у спортивних коментарях), товстою короткою шиєю (мають же десь поміщатися його залізні голосові зв’язки). Джордж Ретбун у нашій уяві й уяві всієї Кулі Кантрі – витрішкуватий, з широкою дупою, скуйовдженим волоссям, залізним горлом, що ковтає таблетки, який ганяє автомобілем, голосує за республіканців, щомиті чекає серцевого нападу, любить перебільшувати спортивні подробиці, шалений ентузіаст, божевільний забобонник, з високим рівнем холестерину.
Цей тип – не він. Цей тип рухається, як танцюрист. Цей тип – холодний чай спекотного дня, холоднокровний, як піковий король.
Але скажіть, чи це жарт, чи що? Еге ж. Жарт гладкого діджея з миршавим голосом, тільки навпаки, у найпрямішому розумінні. Джорджа Ретбуна не існує взагалі. Він лише хобі в дії, фантастика в плоті й лише один із образів стрункої особистості. Люди з KDCU думають, що знають його справжнє