Яблуневі квіти. Юрій Кирик
Читать онлайн книгу.
давала величезний прибуток. На той час він став одним із найзаможніших магнатів Східної Галичини, що мав у власності три містечка і тридцять сім великих маєтків. Він отримав титул таємного радника, а в 1818 році – орден св. Стефана. Та й що могло стати на заваді об’єднанню двох графських родів – Скарбеків і Яблоновських? Бурхлива молодість Станіслава? За великим рахунком польська аристократія ніколи не вважала це надто великим гріхом. Та й тридцять п’ять років – пік статевої активності графа вже минув… З молоденькою жіночкою швидко заспокоїться. До того ж Скарбек, це було з усього видно, по-справжньому закоханий… Та з відповіддю, як це полюбляло гоноровите панство, не поспішали.
Скарбек же молився на «віднайдений скарб», упивався її присутністю. Коли не бачив її день-два – місця собі не знаходив. Тратив розум. Такого з ним ніколи не було. Чари якісь абощо? Відганяв таку думку, бо не личила його високому стану. Вирішив боротися з узалежненням – витримував декілька днів без візитів в обійстя Яблоновських. Навмисне поринав із головою в справи й не навідував її, дивний потяг наче минав, міг і надалі без неї обходитися, спадало шалене напруження, в якому повсякчас перебував, і Станіслав зітхав з полегкістю: «Слава Богу, жодних чарів!»
Та коли знову на горизонті з’являлася Софійка, солодкаво-тривожний дурман охоплював його з новою силою… «Можливо, я створив собі культ?» – запитував себе Станіслав. Вона, така маленька, захопила перше місце в його житті… Але ж святість вимірюється не величиною божества, а наполегливістю душі, що може освячувати будь-що. Не можна боротися з тим, що вибере душа…
2
Вікові тінисті дерева схилялися до битого шляху, схожі на шеренгу наречених, що зігнулися під тягарем фати. Сонячне світло, що просочувалось крізь прогалини густого листя, набирало дивного зеленкуватого відтінку, що дробився тисячами відблисків, які сліпили Софійку, і їй довелося декілька разів зморгнути й потерти очі, аби повернути собі гостроту зору. Останній візит Скарбека увінчався успіхом – батьки дали згоду на їхній шлюб. Вони їдуть вінчатися! Безмежно раділа з того – матиме не лише чудового чоловіка (кращих чи навіть подібних не зустрічала!), до того ж перед нею відкривалося таке бажане, таке прекрасне й манливе життя світу, про яке чула лише краєм вуха й краєм ока бачила…
Молоді гучно відсвяткували весілля. Він, великий, міцний, грубої кості чоловік, розчинився в тілі тендітної і юної Софійки, яке приймав із більшою любов’ю, ніж своє. Софійка тріумфально увірвалася у свою зрілість! Її матуся та й вихователька мали надію, що входитиме в нову для неї роль жінки навшпиньки, оглядаючись довкруги, ніби спокуса іще не торкнулась її. Надаремні були їхні очікування! Роки, проведені з катехитом[13] у недільній школі, де її навчили приховувати справжні почуття, не дали жодного результату, а можливо, результат був навіть зворотний… Та хто міг осудити вже заміжню жінку? Їм вона більше не належала!
Станіслав пучками пальців легенько обводив її контури, ніби вимальовував,
Учитель закону Божого.