Пташиний спів. Себастьян Фолкс
Читать онлайн книгу.
в ніс – чоловікові не сподобалося, що хтось йому заважає. Троє чи четверо фарбарів змогли дістатися Люсьєна і приєдналися до бійки на його боці.
Стівен з болем в очах дивився перед собою. Він облишив свої первісні благородні думки про відновлення миру і тепер хотів лише відплатити тому чоловікові, котрий розлютив його. Раптом його відсунув убік той високий червонолиций чоловік, чий коментар і спричинив бійку, і Стівен відповів йому коротким ударом в обличчя. Для точного і правильного свінгу там було занадто мало місця, але сам факт удару став достатнім для виникнення всередині Стівена тьмяного почуття помсти. Його рука була в крові.
Кінець цьому безладу поклали поліцейські кийки разом з рішучими робітницями.
Люсьєна, у синцях та бездиханного, але без серйозних травм, винесли на вулицю. Фарбарів вивели поліціанти, арештовуючи найбільш сумнівних на вигляд. Жертва Стівена витирала носовичком розбиті губи – вочевидь, він уявлення не мав, хто його вдарив. Меро попросив робітників розійтися.
Стівен вийшов з фабрики через бокові двері. Його вкрай здивувало, що він так легко опинився на боці Люсьєна Лебрена, як і інші присутні, беручи до уваги те, що він волів більше ніколи не бачити його спритної постаті.
Від фабрики Стівен попрямував до собору, а потім далі у місто. Йому було соромно за свою поведінку. Багато років тому він пообіцяв своєму опікуну, що більше ніколи не втратить контроль над собою, завжди зможе зупинитися і зберігатиме спокій. Сьогодні він повів себе жалюгідно і не стримав обіцянки. Навіть спогад про перелякане обличчя того чоловіка, котрий ганьбив ім’я мадам Азер, лиш частково компенсував цей провал.
Виявилося, що Стівен ударив сильніше, ніж сподівався, – за кілька годин його рука дуже опухла. Він повернувся у дім Азера і попрямував до ванної кімнати, де спочатку потримав руку у холодній воді, а потім туго перев’язав носовичком. Він відчував, що його життя на бульварі Гангу – і все його життя взагалі – досягло переломного моменту, який він не в змозі контролювати. Напевно, краще погодитися з начальником – закінчити роботу за тиждень і повернутися до Лондона із впевненістю, що він нічим не зганьбив ані свою компанію, ані містера Вона, свого опікуна, котрий прикладав максимум зусиль, щоб допомогти Стівенові. Спершу, подумав він, треба йому написати. Почуваючи себе жалюгідно, він узяв зі столу аркуш.
Дорогий містере Вон!
Вже не вперше я пишу вам надто пізно. Але спробую надолужити це й описати вам детально усі події.
Стівен зупинився. Він хотів знайти гідні слова, щоби передати ту бурю бажання та збентеження, яку відчував.
Я думаю, що закохався, і вірю, що це взаємно, хоча вона і не казала цього. Як можу я бути певен, якщо вона нічого не казала? Може, це марнославство юності? Хотів би, щоби це було так. Але я настільки впевнений, що це питання навіть не стоїть переді мною. Однак ця впевненість зовсім не приносить мені щастя.
Це вже зайшло надто далеко