Мисливець. Змінити долю. Сергій Короп
Читать онлайн книгу.
нервово відвернувся від тренера і затарабанив пальцями по керму. – Там крига така… що міцніша за землю! Ось! Іди, іди, сам побачиш, москалику.
Повагавшись трохи, Сашко піднявся з сидіння:
– Гаразд, зараз перевірю. Без мене ні кроку! – наказав він, виходячи через відкриті двері автобуса.
– Та йди вже. Хома невіруючий. Руський вар’ят, – бурчав вуйко хлопцеві в слід.
Почекавши, поки той відійде подалі від автобуса, Іван раптом завів двигуна і поїхав. Проїжджаючи повз Світогорова, він виглянув у відчинене вікно і крикнув сміючись:
– Тепер іди пішки аж на той берег, раз не хтів, як всі люди! Ми будемо там на тебе чекати!
– Стій!!! – крикнув Сашко. – Лід ще крихкий! Стій! Зупинись, рагуляко!
Він щодуху помчав слідом за автобусом, під колесами якого чулося поскрипування крихкого льоду. Від однієї думки, що може статися, хлопця кинуло в піт. Несподівано, автобус розвернуло і понесло уздовж річки. Транспортний засіб став некерованим. З жахом в очах, Сашко побачив, що на середині замерзлої річки крижане покриття досить тонке. Падаючи і піднімаючись, він намагався якомога швидше наздогнати автобус.
Що це? Автобус різко зупинився… і почав плавно занурюватися під лід.
– Ні! Боги, допоможіть дістатися! – благав Сашко. – Хлоп’ята тримайтеся, прошу вас!
Ось ще кілька метрів і він дотягнеться до напів зануреного автобуса. Задні колеса ще трималися на поверхні, тоді як, передні поступово йшли під воду. Хлопець з усієї сили вдарив у бічне скло. Він наносив потужні удари ногами і руками, розбиваючи кулаки до крові, але скло виявилося досить міцним. Що ж робити? Двері були зачинені.
– Відійдіть назад! – волав до хлопчаків. – Не хвилюйтеся, я звільню вас!
Автобус трохи нахилився на бік. Відчинилися двері водія і вуйко з труднощами вибрався назовні.
– Йой! Йой! – репетував він, відповзаючи на колінах від тонучого автобуса. – До-по-мо-жіть!!! Лю-доньки-и!!!
Не роздумуючи, Сашко стрибнув у крижану воду і забрався всередину салону. Діти злякано мовчали, не розуміючи, що відбувається.
– Всі цілі? – запитав тренер, швидко перераховуючи хлопчаків. – Слухай мою команду! – Твердо наказав він, висмикуючи шнур запасного виходу, і видавлюючи скло. – По одному, поповзом! Чуєте? Поповзом у напрямку берега! Всім ясно, що треба робити?
Хлопці, мовчки, закивали.
– Тоді, перший пішов! – викидаючи першого-ліпшого, крикнув Сашко.
Автобус почав швидко занурюватися. Вода в салоні прибувала з наростаючою швидкістю, заливаючи вікно запасного виходу. Підтягуючи одного за другим, Сашко виштовхував всіх хлопців з салону. Боковим зором він бачив, як хлопці повзуть до берега.
«Головне, не піднімайтеся на ноги, на повний зріст, хлопчики, прошу вас!» – Одна думка крутилася в голові Світогорова.
– Набираєш побільше повітря і виринаєш! – мовив останньому.
Автобус повністю пішов під воду і Сашко, останніми зусиллями, виштовхнув хлопчика з віконного отвору. Останнє, що