---

Скачать книгу

---

займалися злими духáми, читали чорну магію, і там жили ті злі духи. А то кажуть, шо там на тому місці була вбита людина, а вони поставили хату на тому місці, а то не можна. То хто чорну магію читає, а потім вмирає, то той домовик там потім і живе».[303]

      – «Ну, домовики, кажуть, шо вони тоже є. Є такі, шо на такому місці поставлять, вот, наприклад, десь колись було кладбище і там поставлять дім, то якісь ті ходять, стукають, муче».[304]

      – «Якшо якийсь покойнік не так вмер, то по горі десь стукає, то кажуть – домовик».[305]

      Свого часу такі уявлення зафіксував М. Теодорович у колишньому Заславському повіті: «…вірять, що якщо при копанні землі, наприклад, для фундаменту споруди, будуть вириті кістки покійників, то їх належить поховати і відслужити над ними панахиду; інакше у споруді, зведеній на такому місці, поселиться злий «домовик».[306] У бувальщині зі Старокостянтинівщини йдеться про домовика, який жив у хаті, де перед тим спеклася біля груби мала дитина.[307]

      Іноді це душа, якій чимось не догодили:

      – «Якшо хтось помре в хаті, і то тій душі не догодиш – не зробиш девіть день убід, сорок день і рік, і на церкву не даси, бідним за упокой не даси – і то в хаті є той домовик. То він в хаті до року все б’є».[308]

      – «Людина як помирає і якусь мисль має, незакінчену роботу… То він може зістатисі в тій хаті і робити своє. І дитину колисати буде, шо колиска буде ходити…»[309]

      Типовим є ототожнення домовика з душею члена сім’ї, який помер у вже збудованій хаті:

      – «Як хтось в хаті помер і шось таке в хаті чуствуєця, чи на горі шось тарахне, то це, кажуть, домовик. Він в кажній хаті є. В кажній хаті ж хтось вмирає».[310]

      – «Кажуть, як хтось вмре, то хтось ходить, – то домовик той ходить».[311]

      – «Тако домовіка нема, а де хто ге вмер, то там довжний бут домовік».[312]

      – «То перейма з людини, з душі робиться, з якої Бог пошле, з своїх близьких. Це од Бога наслáне».[313]

      Трапляється, що домовика порівнюють із душею людини, після смерті якої ще не минуло сорок днів:

      – «То не погане. Воно із своєї сім’ї – чи померший, чи шось таке. Шаркає в хаті. То домовий – хазяїн дома, домовий. То от те саме, шо душа до сорока днів. То тільки до сорока днів – домовий, а там він йде. А так ше приходить».[314]

      – «До сорока день, як вмре людина, то щось на горі в хаті ходило і лопотіло».[315]

      – «Як добрий був покойник, то після нього все плодиться добре в господарстві – то його дух помагає. До сороковеї служби покойнік в хаті перебуває, сорок днів не положено грубу мастити».[316]

      Про ототожнення домовика з душею померлого свідчить і така бувальщина:

      «Лягла й лежу, – ляпає [серед ночі дверима]! Я повернулася до стєнки видом, да вкрилась одіялом ватним, да тольки дирочку пустила, шоб дихать не задушиця, і заснула. А сколько воно ляпало – а Господь його знає! До це коб я спитала: «Чого душа хоче?» – може, тоді вона б сказала, чого вона хоче. А хто його знає, [хто то був]?

---

Скачать книгу