---

Скачать книгу

---

Зносок той маленький якби носити під пахов дев’ять днів, то можеш собі шось виносити, шось принести до хати лихе. То мама його перекидала».[721]

      – «Перекидали через стайню навідліть лівов руков, тако від себе».[722]

      – «Зносок навідліть лівов руков кидáли гет через хату, через стодолу, через стайню».[723]

      – «Кидали зносок лівов руков навідлів через хату, шоби то зле в хаті не було».[724]

      У перекиданні через хату чи стайню зафіксовано кілька варіантів. Зокрема, кидали зноска назад через себе; увечері, щоб ніхто не бачив; перекидали через чужу хату; перекидали навідліг і водночас із півдня на північ («бо північна сторона, вона є не сонцем обсвічена»); після перекидання не озиралися, щоб подивитися, чи розбився. Перекидання могли супроводжувати відповідною примовкою-оберегом: «Знісок при конці курка несе, то нáшось через хату кидають. І «Я ничо’ не вмію» примовлять. Правою рукою позад себе кидать. В хату його шось не вносять».[725] (Таку примовку неодноразово доводилося чути як оберегову від демонічних сил, і повністю звучить вона так: «Я нічого не знаю, і хай мені нічого не шкодить».)

      Мотивацію перекидання зноска лівою рукою навідліг добре ілюструє розповідь із Богородчанщини: «Зносок метали гет лівов руков через хату. То все кажут, шо лівов дідька геть відганєють, нє правов. Лівов навіґліть біду від себе… Кажут, як видиш, що злий дух чи що, то лівов руков треба хреститисі, нє правов. Як шось тобі сі привидит, та й лівов руков хрестисі, та й не будéш видіти його».[726]

      Перекидання зноска через хату трактують по-різному: «то ’би шось вело»,[727] «аби все бýло добре»,[728] «аби кури несли файні яйця»,[729] «шось не хваля́т його»,[730] «шоби худоби не забив [годованець]»,[731] «метали по кóрчах, шоби никому не шкодило».[732]

      Траплялося, що зноска обов’язково мали розбити діти (бажано хлопці). Іноді таке перекидання мало форму своєрідної дитячої гри, коли хтось один перекидав, а інший намагався з другого боку зловити:

      – «Вікидают через станю – то вже єго не буде. І тре’, ’би хтось там [його] ловив».[733]

      – «Та то діти, такі собі забобони – мовет, шо він ся не розбóват, бо воно маленьке і сильно моцне – та й мéчут через хату, чи ся розíб’є. Мéчут через хату, і йно стоїт там, дивиця, а друге звідси мéче».[734]

      Побутує й варіант, коли зноска віддавали дітям як забавку, пофарбувавши до Великодня разом з іншими крашанками. Вірили, що «лихе» дітям пошкодити не може, адже до семи років вони ще безгрішні.

      Варто зазначити, що схожі дії зі зноском виконували повсюди в Україні незалежно від того, чи побутували там уявлення про годованця, чи ні. Якщо ж хтось мав на зноска інші плани, повинен був його з’їсти, і тоді годованець завівся б усередині свого власника.

      Значно поширенішим водночас є варіант, коли зноска клали в спеціально зшиту для цього торбинку й дев’ять (рідше – сім, дванадцять) діб «вигрівали» – носили під лівою

---

Скачать книгу