Багряний рейд. Андрій Кокотюха
Читать онлайн книгу.
але відразу порачкував убік, хоч шансів вирватися не мав жодних. Максим перегородив йому шлях, замахнувся ногою, та в останній момент щось втримало від сильного копняка: просто штовхнув носаком, не даючи піднятися.
– Де він тут взявся?
– Та вистрибнув, друже Східняк, – відповів булавний. – Мене самого шляк мало не трафив, як те побачив.
– Що побачив?
– Як тамтой москаль машину лишив, аби своїх прикривати. Іншим наказав відходити. Рукою махав. Котрий лишитися хтів – заледве не стрелив.
Зараз вони говорили, ніби старлея поруч не було чи він лежав мертвий.
– Герой? – спитав Коломієць, торкнувши полоненого носаком.
Той перекотився на спину, глянув на Максима, розпрямився й сів.
– Ні, – відповів, дивлячись знизу вгору.
– А хто?
– Старший лейтенант Колокольчиков.
Полонений говорив, ворушачи розбитими губам, кривився від болю. Але все одно почуте тут, серед диму, крові й трупів, сказане під супровід далеких одиночних пострілів прозвучало кумедно. Якщо не сказати – наївно, ніби називала себе велика дитина. Хоча Максим на власні очі бачив реальний героїзм ворожого офіцера, і нічого дитячого в його поведінці не було.
Хіба – виклик.
Підлітковий.
– Років скільки?
– Тобі яке діло?
– Відповідай!
– Це вже допит? Не скажу – розстріляєш?
– Я тебе, курво, стріляти не буду, – втрутився Чуб. – Кулю на тебе шкода тратити. Рукою задавлю. Одною.
Булавний розчепірив могутню правицю.
Коломієць мазнув поглядом по закривавленому плечу побратима.
– Добряче?
– Не придумали на Чуба кулі, друже Східняк.
Приказку він придумав сам. І після кожного бою знаходив момент, коли її доречно ввернути в розмову. Торкнувшись долонею рани, Чуб знизав плечима. А полонений раптом поліз у кишеню. В Максимовій руці миттю опинився автомат.
Але старлей укотре за короткий час їхнього знайомства повівся дивно. Виставив руку перед собою долонею вперед, зупиняючи ймовірну розправу, і витягнув індивідуальний пакет.
– На.
Від несподіванки Чуб труснув головою.
– Що?
– Перев’яжи. Чи російській перев’язочний матеріал тобі не підходить?
Коломієць мовив замість булавного:
– Годиться. Тримай, друже Чуб.
Той узяв бинт, знову знизав плечима, буркнув для чогось:
– Не допоможе, – і відійшов, аби зайнятися раною.
– Герой, – тепер Максим говорив упевнено, перейшов на російську. – Років скільки, питаю. Чи військова таємниця?
– Двадцять шість, – сказав той, трохи помовчав, додав: – Буде. Післязавтра. До училища ніколи не відзначав. А там порядок такий: командир вітав іменинників списком у їдальні. Давали додатковий кисіль.
Коломієць розумів – розмова почалася дивна і йде зовсім не туди. Але стриматися вже не міг.
– Як