Протистояння. Том 1. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
подивився на одного, на другого.
– Джо Бобе?…
– Та нічого я не знаю.
Поліцейський сів на один із пластикових стільців марки «Вулко». Його худорляві коліна стирчали мало не до шиї. Джо Боб дістав із нагрудної кишені пачку «Честерфілда» й закурив.
– Однак Фіннеґан, наш коронер…
– Сраний розумник, – прошипів Геп. – Бачив би ти, Джо Бобе, як він тут походжав учора. Наче індик, що вперше почув, як пиптик набрякнув. Цитькав тут направо-наліво.
– Ще б пак, велике гівно в малому відрі, – погодився Джо Боб. – Так от, він покликав доктора Джеймса, щоб той оглянув Кемпіона, а тоді вони вдвох покликали ще одного лікаря – його я не знаю. Потім зателефонували до Х’юстона. І десь о третій ночі приземлилися в тому невеличкому аеропорту біля Брейнтрі.
– Хто приземлився?
– Трійко патологоанатомів. Вони вовтузилися біля трупів до восьмої ранку. Певне, патрали їх, хтозна… Потім дзвякнули до епідемцентру, що в Атланті, і звідти народ прибуде сюди десь після обіду. Та я чув, що, поки вони їдуть, Департамент охорони здоров’я відправить сюди якихось типів, аби вони оглянули всіх, хто був на заправці минулого вечора, ще й тих, хто приїжджав у швидкій. Не скажу напевне, та схоже на те, що вас хочуть посадити в карантин.
– Мойсей-сенсей, – перелякано бовкнув Геп.
– Епідемцентр – федеральна установа, – сказав Вік. – Невже через якусь там холеру вони пошлють сюди цілий літак федералів?
– Жодного уявлення, – похитав головою Джо Боб. – Я просто подумав, що ви повинні це знати, маєте право. Мені казали, ви лише намагалися допомогти.
– Я ціную твою турботу, Джо Бобе, – повільно проговорив Геп. – Джеймс і той, інший лікар щось казали?
– Небагато. Однак вигляд мали переляканий. Я ще ніколи не бачив таких нажаханих лікарів. Мені було байдуже.
Зависла важка тиша. Джо Боб підійшов до автомата з напоями та взяв собі «Фреску».[18] Відкрив пляшку – тихо зашипіли гази – і сів на свій стілець. Геп узяв серветку «Клінекс» із пачки, що примостилася біля касового апарата, витер мокрий ніс, згорнув її та сховав у кишеню свого брудного комбінезона.
– Дізналися хоч що-небудь про Кемпіона? – спитав Вік.
– Ще пробиваємо, – поважно мовив Джо Боб. – У посвідченні вказано, що він із Сан-Дієґо, та майже всі папери з його гаманця прострочені на два-три роки. Водійське посвідчення вже не дійсне. У нього була «БанкАмерикарт» 1986 року випуску, і термін її дії також скінчився. Ще там лежала військова картка, тож і її пробиваємо. Якщо вірити чуйці нашого капітана, Кемпіон поїхав із Сан-Дієґо роки чотири тому.
– Пішов у самоволку? – запитав Вік.
Він дістав велику червону бандану, харкнув і плюнув у неї.
– Поки що не знаю. На військовій картці вказано, що він має служити до 1997 року, але він був у цивільному, їхав разом із сім’єю, а звідси до Каліфорнії пиздячити дай Боже, та й узагалі я сам запиздівся.
– Ну, я все одно сконтачуся з рештою й перекажу їм твої слова, – сказав Геп. – Я твій боржник.
– Атож, – Джо Боб підвівся. – Тільки ім’я моє згадувати не варто. Не хотілося б нарватися
«Fresca» – газованка, яку випускає компанія «Coca-Cola». Найпопулярніші смаки – грейпфрут та лайм.