Протистояння. Том 2. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
спізнюватися на роботу й іти з неї зарано, за що його незабаром звільнюють. Він знає, що можна удобрювати кукурудзу свинячим гноєм, якщо правильно його замісити, вміє засолити огірки, але до нього ніколи не доходить, як оформлюються документи на прокат машини, і він геть не розуміє, як його на цьому щоразу дурять. Заява на роботу у виконанні Ральфа Брентнера виглядала б так, наче її перед тим засунули в блендер… написана безграмотно, по кутках пом’ята, з ляпками й слідами жирних пальців. Його трудова книжка, певне, нагадує шахівницю, яка обпливла навколо світу на вантажному пароплаві. Але коли починає рватися сама тканина світу, якраз такий Ральф Брентнер не побоїться сказати: «А давайте-но ляпнемо сюди епоксидки – може, склеїться?» І частіше вдається, ніж не вдається.
– Ти хороший хлопець, Ральфе, знаєш? Ти саме такий.
– Та й ви, матінко. Звичайно, ви не хлопець, але ви розумієте, що я хочу сказати. У кожному разі, коли ми працювали, там Редман пробігав. Хотів Нікові сказати про якийсь комітет.
– А Нік що?
– Та він сторінки зо дві настрочив. Але для мене добре те, що добре для матінки Ебіґейл. Вам як?
– Ну, та що така стара жінка може сказати про такі справи?
– Багато, – серйозно, майже вражено промовив Ральф. – Ви – причина того, що ми тут. Певне, ми зробимо все, чого ви хочете.
– Я хочу ось чого: жити вільно, як завжди жила, як американка. Я тільки хочу сказати своє слово, коли на те прийде час. Як американка.
– То ось вам і час.
– А решта теж так відчувають?
– Закластися можна.
– То добре, – матінка спокійно погойдувалася в кріслі. – Усім треба братися до діла. Дехто зовсім байдикує. В основному просто ждуть, доки їм хтось скаже, де стати і що робити.
– То я можу продовжувати?
– Що?
– Ну, Нік зі Стю питають, чи можу я знайти друкарський прес і запустити, якщо вони ввімкнуть електрику. Я сказав, що обійдуся й без електрики, піду просто в школу і знайду найбільший ручний мімеограф, який трапиться під руку. Вони листівок хочуть, – він похитав головою. – Ще й скільки! Сімсот. Ну, нас тут лише чотириста з чимось.
– І ще дев’ятнадцятеро коло воріт. Вони ще й сонячний удар отримати можуть, поки ми тут щебечемо. Приводь їх!
– Приведу, – Ральф зібрався йти.
– І, Ральфе…
Він озирнувся.
– Надрукуй тисячу, – сказала вона.
Вони одне за одним пройшли у ворота, відчинені Ральфом, і вона відчула свій гріх, той самий, який вважала матір’ю усіх інших гріхів. Батько всіх гріхів – крадіжка: сухий залишок кожної з Десяти Заповідей: «Не кради». Убивство – це викрадення життя, перелюб – подружжя, захланність – таємна, тиха крадіжка, яка відбувається в печері кожного серця. Марно прикликати ім’я Бога – це крадіжка Його імені, яке вихоплюють з Дому Божого і відправляють, немов шльондру, на вулицю. Вона ніколи не була особливою злодійкою: хіба дрібничку якусь вряди-годи могла присвоїти.
А матір гріхів – гординя.
Гординя