Протистояння. Том 2. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
чином повністю захопив його, заволодів його увагою. Золотий хіт минулих років, як сказав про цю композицію ді-джей. «Вибух із минулого». «Золотий диск». Співачка за голосом здавалася шістнадцятирічною, блідою, білявою і не дуже вродливою. Співала вона так, ніби зверталася до фотографії, яку таємно зберігала в шухляді комода і виймала тільки вночі, коли в домі всі спали. Її голос був сповнений безнадії. Фотографію ту вона, мабуть, вирізала з календаря-щорічника старшої сестри – портрет місцевого Великого Джо, капітана футбольної команди чи голови учнівської ради. Цей Великий Джо, напевне, зараз вставляє головній чирлідерці де-небудь у відлюдному куточку парку – а тим часом далеко-далеко некрасива дівчинка без грудей і з прищем у кутку рота співає:
«Тисяча зір у небесах… їх бачу, знаю я… що ти – любов моя… скажи, що ти мій… скажи, скажи…»
Цієї ночі в небі було понад тисячу зір, але то не були зорі закоханих. Не було ніжної плівки Чумацького шляху. Тут, у милі над рівнем моря, вони були такі гострі й жорстокі, як мільярд дір у чорному оксамиті, пробитому Господнім льодорубом. То були зорі ненависників, і саме тому Гарольд відчував, що має право загадати бажання, дивлячись на них. Зірко-зірко з небокраю, дай бажання загадаю! А здохніть усі!
Він сидів мовчки, закинувши голову, мов замислений астроном. Волосся у Гарольда відросло найдовше в житті, але тепер воно не було брудне, сплутане й патлате. Від нього вже не смерділо кабаном. Навіть прищі в нього минули, бо він зав’язав із солодким. А від праці й довгих переходів він схуд. Гарольд почав виглядати доволі класно. Останні кілька тижнів він, бува, коли йшов повз яку-небудь скляну вітрину, сахався, озирнувшись через плече, не впізнаючи власного відображення.
Гарольд засовався на стільці. На колінах у нього лежала книжка, висока, товста, з мармурово-синім обрізом і в палітурці зі штучної шкіри. Він ховав її за цеглиною, що виймалася з каміна, коли десь ішов. Коли б хтось знайшов тут книжку, у Боулдері він би більше жити не міг. На обкладинці золотом було написане тільки одне слово: «Головна книга». То був щоденник, який він почав вести, прочитавши щоденник Френ. Він уже списав шістдесят сторінок густим почерком, який заповнював сторінку від берегів до берегів. Абзаців не було – одне суцільне письмо, вилив гніву – так гній виливається з чиряка. Гарольд і не уявляв, що в ньому вміщується стільки ненависті. Здавалося, її потік уже мав би зміліти, а виходило, що він невичерпний. То як у старому анекдоті. Чому після останнього протистояння Кастера[73] земля вся стала біла? Бо індіанці все кінчали, кінчали…
А чому він ненавидів?
Він сів рівно, наче це питання прийшло ззовні. Відповідь на нього дати було непросто – її знали тільки нечисленні, обрані. Чи не Ейнштейн сказав, що у світі є шість людей, які розуміють, який висновок можна зробити з його формули «E = mc2»? А рівняння в його власній черепній коробці хто розуміє? Відносність Гарольда. Швидкість темряви. О, він і вдвічі більше сторінок міг би заповнити словами ще загадковішими, ще більш таємничими, доки сам загубиться у власних
Ідеться про битву при Літтл-Біґгорн (1876 р). Битва закінчилася перемогою індіанців, які знищили п’ять рот американського полку, і загибеллю його знаменитого командира Джорджа Кастера.