Фундація. Айзек Азімов
Читать онлайн книгу.
до справи, – закликав Гардін. – Ваше високопреосвященство, а як би ви стягували ці так звані податки? Ви б прийняли їх у натуральній формі: пшениця, картопля, овочі, велика рогата худоба?
Субпрефект витріщився на нього.
– Якого біса? Що ми з ними робитимемо? У нас є чимало надлишків продовольства. Звичайно, ми брали б золотом. А ще краще, до речі, було б хромом або ванадієм, якщо він є у вас у великих кількостях.
Гардін розсміявся.
– У великих кількостях! Та в нас навіть заліза у великих кількостях немає. Золото! От, гляньте на нашу валюту. – Він кинув йому монету.
О’Родрік підкинув її і здивовано глянув.
– Це що, сталь?
– Точно.
– Не розумію.
– Термінус – це планета, де практично немає металів. Ми їх усі імпортуємо. Отже, у нас немає золота й платити нам немає чим, хіба що ви захочете взяти кілька тисяч бушелів картоплі.
– Ну… а промислові товари…
– Без металів? З чого ми виготовляємо наші машини? Виникла пауза й Піренн спробував ще раз.
– Уся ця дискусія відійшла далеко від суті. Термінус – це не планета, а науковий фонд для підготовки великої Енциклопедії. Космос із вами, чоловіче, та хіба ви не поважаєте науку?
– Енциклопедії не перемагають у війнах. – О’Родрік нахмурив брови. – Абсолютно непродуктивний світ – і при цьому практично незайнятий. Ну тоді ви могли б платити землею.
– Що ви маєте на увазі? – спитав Піренн.
– Цей світ абсолютно порожній, а незайняті землі, напевне, родючі. На Анакреоні багато знаті, яка хотіла б збільшити свої маєтки.
– Ви не можете пропонувати таке…
– Не треба так переживати, докторе Піренн. Землі тут багато й на всіх нас вистачить. Якщо ми домовимося та співпрацюватимемо, то ми можемо влаштувати все так, що ви нічого не втратите. Можемо подарувати титули й маєтки. Гадаю, ви мене розумієте.
– Дякую! – глумливо відповів Піренн. А потім Гардін простодушно спитав:
– А чи не міг би Анакреон забезпечити нас достатньою кількістю плутонію для атомної електростанції? Наших запасів вистачить лише на кілька років.
У Піренна перехопило подих, і на кілька хвилин настала мертва тиша. Коли о’Родрік заговорив, то його тон був зовсім інший:
– У вас є ядерна енергія?
– Звичайно. Що ж тут дивного? Здається, ядерній енергетиці вже п’ятдесят тисяч років. Чому б нам її не мати? Хіба що плутоній дістати трохи важко.
– Так… Так. – Посланець зробив паузу й тривожно додав: – Ну, джентльмени, поговорімо про це завтра. Вибачте мене…
Піренн глянув йому вслід і процідив крізь зуби:
– Це нестерпний, тупий віслюк! Це… Гардін перервав його:
– Не зовсім. Він просто продукт свого середовища. Він небагато розуміє, за винятком фрази: «Я маю зброю, а ви – ні».
Піренн роздратовано обернувся до нього.
– Що, у космоса, ви мали на увазі з цими розмовами про військову базу та данину? Ви що, з глузду з’їхали?
– Ні, я просто кинув йому мотузку й дозволив