Ключ від Королівства. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
дверцята, замружилася від яскравого факела. Ну, що ж. Ведіть мене, куди хочете. Нехай.
Зал, куди мене заштовхали, був завбільшки, як стадіон, а заввишки, мабуть, як десятиповерховий будинок (якщо в ньому прибрати перегородки між поверхами). І в цьому залі (слава Богу) були вікна, у які заглядало сонце. Нормальне, навіть веселеньке якесь – не осіннє й не зимове. Схоже, літо чи пізня весна…
Посеред залу стояв трон, що спинкою майже діставав до стелі. Той стражник, який водив мене в туалет, рішуче нахилив мою голову до підлоги.
– Дякую за службу, – пролунав голос невідь-звідки. – Тепер залиште нас.
По кам’яній підлозі зацокали залізні каблуки. Неголосно грюкнули двері. І стало тихо. А я все дивилася на свої черевики, не наважуючись підвести голову.
Хтось підійшов до мене, зупинився поряд:
– Ліно?
Я спочатку впізнала голос і тільки потім наважилася глянути.
(Ну, чому, чому одразу не сказати, що він – король?!)
Навіть якщо не брати до уваги золоту корону на голові, мантію з горностая і всього іншого, у що він був одягнений, у нього було таке королівське обличчя…
– Здрастуйте, – сказала я крізь сльози.
– Ти, мабуть, сюди випадково втрапила, – сказав Оберон. – Інакше я б тебе зустрів.
Він не звертав уваги на мої сльози, наче й не помічав їх. І від цього мені легше було заспокоїтися.
– Я взагалі нікуди не збиралася. Я викинула кульку в кущі… А потім полізла шукати.
– Ну, зрозуміло, – він поклав руку мені на плече. – Вибач, що так вийшло. У нас тепер є дві можливості – або я тебе одразу ж відправлю додому…
– Додому! Так!
– …Або все одно відправлю, тільки спершу ми з тобою посидимо, побалакаємо, я тобі дещо розповім…
– Ні! Нічого не треба! Тільки додому!
Схоже, він засмутився.
– Не поспішай. Я розумію – ти втомилася, голодна… Але ж тут є смачна їжа, тепла вода, якщо хочеш помити руки…
– Я хочу додому, і квит…
– Не бійся. Ти у цілковитій безпеці. Я обіцяв тебе повернути – і поверну. Один крок – і ти будеш удома. Однак усе-таки подумай…
Не слухаючи його, я зробила отой крок.
Це був найприкметніший крок у моєму житті.
Я знов сиділа на лаві біля шкільних воріт, і всі мої проблеми нікуди не поділися. Рюкзак із книжками й зошитами – в учительській, мама – на роботі, синець – під оком, і величезний скандал – не за горами.
Розділ третій
Королівство вирушає в дорогу
Ви можете похвалитися, що у вас є знайомий король? Себто справжнісінький – у золотій короні? Ще й у мантії? З акуратно підстриженою бородою?
А у мене був. Знайомий король. Був, однак я сама, дурна, відмовилася від цього знайомства…
Чи треба згадувати, як гірко я жалкувала…
Чому спочатку хоча б не вислухати його? Адже він хотів щось мені запропонувати. Може, йому потрібна була принцеса? Чи, наприклад, бойовий маг? Раптом саме це він і мав на увазі – що мене можна навчити магії?
«Дуже важливо, щоб ти мені