Легіон Хронос. Юрій Сорока
Читать онлайн книгу.
вигукнула Нора, і рекрути бігцем потюпали у їдальню.
Місцем для приймання їжі виявилось досить просторе приміщення, увесь простір якого займали ряди довгих пластикових столів. На столах парував посуд з їжею, але жодної людини за ними не було – усі рекрути, яких Дмитро бачив зранку, а також десятки нових, раніше небачених, шикувались уздовж столів і очікували команду зайняти свої місця. Дмитро приречено зітхнув. Вигляд вишикуваних у шеренги людей з переляканими очима не надихав. Додавала наснаги Нора, яка з непроникним виглядом походжала вздовж столів. У руках інструкторка мала секундомір.
– Сісти! – сказала вона після паузи і натиснула на кнопку секундоміра.
Лише коли спільно з рештою своєї десятки Дмитро сів за стіл, він відчув несамовитий голод. Скоріш за все, давались взнаки наслідки пришвидшення обміну речовин. Хоч би як там було, але порція, яка раніше видалась би Дмитру надто великою, зараз такою не здавалась. Їжа була не надто вишукана, але цілком поживна. Сніданок складався з чогось схожого на кашу з м’ясом, порції овочевого рагу та чаю. Двічі не примушуючи себе запрошувати, Дмитро взявся до їжі, одночасно роздивляючись людей, які сиділи поряд з ним за столом.
Тут знаходились молоді люди, які навряд чи притягували б до себе увагу у натовпі. Середнього зросту, звичайної зовнішності, усі віком до тридцяти. Серед хлопців перебували і двоє дівчат. Непомітні й сіренькі. На усіх однакові комбінезони. Жодних розмов. Звичайні перелякані новобранці. Дмитро зітхнув і, пережовуючи страву, помітив:
– Початок занять вражає. Схоже, ми потрапили у божевільню.
– У Легіон, друже, у Легіон, – посміхнувся Робо.
– Справа лише у термінах.
Робо підсунувся ближче і по-змовницьки підморгнув.
– Якщо бути відвертим, мені теж було важко.
– Та невже?
– Ну, можливо, не настільки…
– Ще б пак! – нахабно втрутився у розмову коротко стрижений парубок з квадратним обличчям і низьким лобом, який сидів навпроти Дмитра. – Про початкову військову і фізичну підготовку бійця Глинкової Гвардії подбали німецькі інструктори. А заодно й про навички бандита і мародера!
Робо спохмурнів і продовжив сніданок мовчки. Дмитро, не розуміючи, що відбувається, вирішив загладити ситуацію.
– Глинкової Гвардії? Ніколи не чув.
– У нас це звикли іменувати загальним словом – фашисти! – знову втрутився у розмову той самий хлопчина. Робо зиркнув на нього, але одразу ж відвів погляд. Було помітно, що він не мав наміру загострювати конфлікт.
– Ти фашист? – здивувався Дмитро.
Робо похитав головою.
– Я лише жив у той час. І ніколи їх не схвалював.
Дмитро відчув, що зіпсований Норою настрій поволі покращується.
– Ти не повіриш, але я теж.
– Але ти ж казав, що твоя епоха – початок ХХІ сторіччя, – не зрозумів Робо.
– Саме так. З тією лиш різницею, що у наш час фашистами непорядні люди іменували порядних. Довго пояснювати.
– Надто