Тінь вітру. Карлос Сафон
Читать онлайн книгу.
давнім колегою мого батька і власником схожої на печеру книгарні на вулиці Фернандо. Барсело належала чільна роль у міській букіністичній торгівлі. Незапалена люлька, яка постійно стирчала з його рота, надавала його особі колориту східного базару. Барсело полюбляв описувати себе як останнього романтика й не втрачав жодної нагоди нагадати, що він є нащадком лорда Байрона в десятому коліні. Ніби задля того, щоб підтвердити цей зв’язок, Барсело дібрав собі гардероб у стилі денді дев’ятнадцятого століття. На щодень він носив претензійного шалика, білі лаковані черевики й монокль без діоптрій, якого (подейкували злі язики) не знімав навіть у туалеті. Плітки плітками, але насправді найвидатнішою гілкою генеалогічного дерева Барсело був батько пана Ґуставо, фабрикант, який наприкінці дев’ятнадцятого століття за підозрілих обставин надзвичайно розбагатів. Зі слів мого батька, Ґуставо Барсело був паном маєтним, і розкішна книгарня була для нього радше пристрастю, ніж бізнесом. Барсело обожнював книжки і шанував тих, хто поділяв його захоплення. Коли, приміром, до книгарні заходив не дуже багатий покупець і починав уголос захоплюватися дорогим виданням, Барсело у кілька разів знижував ціну, а якщо відчував, що перед ним тямущий читач, а не просто випадковий відвідувач, то міг навіть віддати книжку задарма (хоча сам такі випадки категорично спростовував). Барсело міг похвалитися чудовою пам’яттю; він був не просто ерудитом – він був педантом. Якщо хтось і міг знати щось про рідкісні видання, то це він.
Надвечір, коли крамниці зачинилися, батько запропонував прогулятися до кав’ярні «Ельс-Кватре-Ґатс», що на вулиці Монтсіо, де Барсело та його лицарі-книголюби Круглого столу збиралися, щоб обговорити витончені питання поезії декадансу, мертвих мов і розтрощити ущент побиті міллю шедеври. «Ельс-Кватре-Ґатс» розташовувалася у п’ятьох хвилинах ходи від нашого будинку. Це було одне з моїх улюблених місць. Саме там 1932 року зустрілися мої батьки, тож я частково завдячую шармові старої кав’ярні власний квиток у цей світ. Кам’яні дракони охороняли яскраво освітлений вхід. Голоси завсідників відлунювали у затінених коридорах. Бухгалтери, мрійники, майбутні генії сиділи за одним столом з привидами Пабло Пікассо, Ісака Альбеніса[2], Федеріко Ґарсіа Лорки й Сальвадора Далі. У цій маленькій кав’ярні кожен невдаха міг уявляти себе історичною постаттю.
– Семпере, старий! – вигукнув Барсело, побачивши мого батька у дверях. – Вітаю, блудний сину! Чому ми завдячуємо такою честю?
– Завдячуйте моєму синові Даніелю, пане Ґуставо. Він щойно знайшов цікаву річ.
– Тоді, прошу вас, проходьте й сідайте з нами. Ми повинні відзначити цю феєричну подію!
– Феєричну? – здивовано глянув я на батька.
– Барсело не може без пишних слів, – прошепотів батько у відповідь. – Нічого не кажи, а то його понесе.
Дрібніші члени літературної спільноти посунулися, даючи нам місце за столом, і Барсело, який любив хизуватися власною щедрістю, оголосив, що він нас частує.
– Скільки років хлопцеві? – запитав Барсело, пильно
Альбеніс (Albeniz) Ісак Мануель Франсіско (1860–1909) – видатний іспанський композитор і піаніст.