Серця в Атлантиді. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
пані, сімдесятип’ятирічна сварлива римується-зі-словом-мука, заверещала:
– Хлопче! Гей, хлопче! Забирайся звідти! Ти мені квіти потовчеш!
У радіусі десяти футів від того місця, де впав Саллі-Джон, не було жодної квіткової грядки, та він вмить зірвався на ноги.
– Перепрошую, місіс Конлан.
Вона мовчки махнула на нього кулаком, показуючи, що вибачення не приймається, і коли діти рушили геть, пильно дивилася їм услід.
– Ти ж це не серйозно, хіба ні? – спитав у Керол Боббі. – Ну, про Теда?
– Та ні, мабуть, але… Ти ніколи не дивився, як він оглядає вулицю?
– Ага. Так, ніби когось шукає.
– Або насторожено виглядає, – відповіла Керол.
Саллі-Джон знову взявся за боло-баунсера. Червоний гумовий м’ячик замиготів в повітрі, вперед-назад, вперед-назад. Саллі припинив бавитися, тільки коли вони проходили повз «Ашер Емпайр». У прокаті було два фільми з Бріжітт Бардо. Тільки для дорослих. Обов’язково показати водійські права чи паспорт. Винятки не допускаються.
Одна стрічка була нова, а друга, «І Бог створив жінку», – зі старих запасів. Цей фільм повертався на екран в «Емпайр», ніби погано вилікуваний кашель. На афіші Бріжітт була загорнута тільки в рушник і свою усмішку.
– Мама каже, що вона – непотріб, – озвалася Керол.
– Якщо вона – сміття, то я хотів би бути сміттярем, – зауважив Саллі-Джон, ворушачи бровами, як Ґроучо.
– Ти теж думаєш, що вона – непотріб? – запитав Боббі в Керол.
– Я навіть до пуття не розумію, що це означає.
Коли вони вийшли з-під навісу (із заскленої каси біля дверей висунулася місіс Ґодлоу, відома тутешнім дітям як місіс Ґодзілла, проводжаючи їх підозріливим поглядом), Керол через плече озирнулася на Бріжітт Бардо в рушнику. Вираз обличчя Керол було важко зрозуміти. Цікавість? Боббі не міг сказати.
– Але вона гарненька, правда?
– Погоджуюся.
– І треба мати сміливість, щоб показатися перед людьми в одному рушнику. Принаймні мені так здається.
Тепер, коли вони її минули, la femme Бріжітт ніякої цікавості в Саллі-Джона не викликала.
– Боббі, а звідки Тед родом?
– Не знаю. Він ніколи про це не розповідав.
Саллі кивнув, ніби нічого іншого й не очікував, і знову пустив в хід свого боло-баунсера: вперед-назад і по колу, вуп-вуп-вуп.
У травні думки Боббі почали перемикатися на літні канікули. У світі не було нічого кращого за те, що Саллі називав мегаканом. Можна буде годинами дуріти з друзями на Броуд-стрит або в «Стерлінґ-гаузі», що по той бік парку. Влітку в «Стерлінґ-гаузі» зайнятися було чим: наприклад, грати в бейсбол і щотижня їздити до Вест-Гейвена, на пляж Патагонію. А ще в Боббі буде купа часу для себе. Звісно, він багато читатиме, але чим би він справді хотів зайняти частину цього часу, то це знайти якийсь підробіток. У банці з написом «ВЕЛОФОНД» лежало сім з гаком баксів. Що ж, і це початок… От тільки його не можна назвати особливо вдалим. З такими темпами