Я бив, рубав, крушив, віщав і діяв,

      І подвиги звершив я незрівнянні;

      Відважний і палкий на полі брані,

      Сто кривд я відомстив, сто сот розвіяв.

      Зажив я слави, про яку я мріяв,

      І віддано служив своїй коханій;

      Пігмей мені ввижався в великані,

      І завжди честь у битвах я леліяв.

      Над долею я знав могутні чари,

      Хапав за чуба випадки ледачі,

      Тьму перешкод зумів перебороти.

      Та хоч піднеслись високо над хмари

      Оті мої прославлені удачі, —

      Тобі я заздрю, славний Дон Кіхоте!

      Хотіла б я, прекрасна Дульсінеє,

      Щоб висився в Тобосі замок мій;

      Змінявши Лондон на приют сільський,

      Спочила б я і тілом і душею.

      Якби могла я мрією твоєю

      Доповнити веселку власних мрій

      І глянути, як рицар вірний твій

      Летить у бій, подібний до Арея![36]

      Якби я цноту вберегти могла

      Від Амадіса, як уберегла

      Ти від свого гідальга Дон Кіхота!

      Всі заздрили б незаздрісній мені,

      А я жила б щасливо день при дні,

      Не відаючи, що таке гризота.

      Чолом тобі, прославлений герою!

      З тобою доля повелась ласкаво:

      Ти джурою служив і діяв браво,

      Не втративши, проте, свого спокою.

      Лишивши серп, носив ти пану зброю

      І правду мовив щиро, нелукаво;

      Урозумлять ти маєш повне право

      Шаленців, що змагаються з судьбою.

      Хороший, Санчо, твій осел сумирний;

      Сакви твої, потрібні при обіді,

      Усім являють розум твій статечний.

      Хвала ж тобі, о зброєносцю вірний!

      Недарма, ні, гишпанський наш Овідій

      Підніс тобі цибульки, яко ґречний.