«Блендлі сам відшукав „Еспаньйолу“ і, завдяки своїй спритності, купив її за сміховинно малу ціну. Правда, є в Бристолі людці, які дуже не люблять Блендлі. Вони навіть базікають, ніби цей чесний чоловік все робить тільки за гроші, ніби „Еспаньйола“ належала йому і він продав мені її втридорога, – безсоромний наклеп! Ніхто з них не наважується, проте, заперечувати добру якість судна.

      Отже, досі не було ніяких затримок. Щоправда, робітники спочатку працювали мляво, але потім справа пішла краще. Багато довелося клопотатись, щоб підібрати команду.

      Я вирішив найняти чоловік двадцять – на випадок нападу тубільців, піратів або клятих французів. Я вже просто з сил вибився, а знайшов тільки півтузеня чоловік, аж от щасливий випадок послав саме ту людину, яка мені була потрібна.

      Я стояв на набережній, коли зовсім випадково розбалакався з ним. Виявилося, що він старий моряк, тримає корчму, знає всіх моряків у Бристолі. Втратив здоров’я на березі й хоче найнятися хоч би кухарем на яке-небудь судно, щоб знову піти в море. Того ранку, за його словами, він прийшов у порт тільки для того, щоб подихати солоним морським повітрям.

      Це мене дуже зворушило (вас це теж неодмінно б зворушило). З жалю я запропонував йому місце корабельного кухаря. Звуть його Довгим Джоном Сільвером. У нього немає однієї ноги. Але це, на мою думку, тільки добре рекомендує його, бо ногу свою він утратив, служачи батьківщині під начальством безсмертного Гока. Він не одержує пенсії, Лівсі. Подумайте тільки, в який ганебний вік ми живемо!

      Так от, сер, я гадав, що знайшов тільки кухаря, а виявилось, що відкрив цілий екіпаж. Сільвер і я, ми за кілька днів підібрали команду справжніх випробуваних просолених моряків – не дуже, мабуть, привабливих на вигляд, але, судячи з їхніх облич, відчайдухів. Запевняю, що з таким екіпажем ми можемо піти в бій хоч би й проти фрегата.

      Довгий Джон навіть порадив мені позбутися двох із шести чи семи чоловік, що я їх найняв раніше. Він за якусь хвилину довів мені, що вони прісноводні швабри, з якими не можна зв’язуватись, коли йдеш у небезпечне плавання.

      Почуваю себе чудово: їм наче бик, сплю мов колода. І все-таки нетерпляче жду тієї миті, коли залопотять наші вітрила. Гей, швидше б у море! До дідька скарби! Море, а не скарби, паморочить мені голову! Отже, Лівсі, мчіть сюди. Не втрачайте ні години, якщо ви поважаєте мене.

      Відпустіть молодого Гокінса під охороною Редрета попрощатися з матір’ю, а потім нехай обидва повним ходом поспішають до Бристоля.

      Джон Трілоні.