Пульт Ґвенді. Стівен Кінг
Читать онлайн книгу.
вона. – Такі штуки, які насичують тебе і від яких пісяєш, як скажений. Моя бабуся якось пробувала таке, і вже за тиждень її вернуло від них.
– Ні. Це просто шоколад. Але чистий. Не як ті батончики з магазину. Ось, спробуй.
Вона обмірковує цю думку, але недовго. Огортає мізинець навколо важеля – він надто маленький, щоб з легкістю вправлятися з ним іншими пальцями, – і тягне. Слот відкривається. Виїжджає вузька дерев’яна підставочка. На ній – шоколадний кролик, не більший за желейку, точно як і казав містер Ферріс.
Вона підіймає його і розглядає вражено й зачудовано.
– Ого. Тільки гляньте на пушок. А вушка! І маленькі, милі оченята.
– Так, – погоджується чоловік. – Прекрасна річ, еге ж? А зараз закидай до рота! Хутко!
Ґвенді так і робить, навіть не задумуючись, і її рот сповнює солодкість. Він має рацію: дівчинка ще ніколи не куштувала шоколадки «Герші», такої ж смачної. Вона навіть не пригадує, щоб колись куштувала будь-що настільки ж смачне. Цей чудовий смак не лише в її роті – він заповнив усю голову. Поки цукерка тане на язиці, маленька підставка заїжджає назад, і слот закривається.
– Смачно? – питає Ферріс.
– М-м-м, – це все, на що вона спроможна.
Якби це були звичайні цукерки, вона б повелася, як пацюк у науковому експерименті, смикаючи за той маленький важіль, допоки він не зламається або ж цукерки не припинять виходити. Але їй більше не хочеться. Та й вона вже не думає, що заходитиме за слаші[8] у снек-бар у дальньому кінці ігрового майданчика. Вона геть не голодна. Вона…
– Ти задоволена? – питає Ферріс.
– Так!
Це саме те слово. Вона ще ніколи не була нічим так задоволена, навіть двоколісним велосипедом, який їй подарували на дев’ятий день народження.
– Добре. Завтра тобі, мабуть, захочеться ще, і якщо так, можеш взяти ще одну, бо в тебе буде пульт. Це твій пульт, принаймні поки що.
– А скільки в ньому шоколадних тваринок?
Замість відповіді, він пропонує їй потягнути важіль з протилежного кінця пульта.
– Він видає інші цукерки?
– Спробуй – і побачиш.
Вона огортає мізинець навколо маленького важеля і тягне за нього. Цього разу, коли зі слоту виїжджає підставка, на ній лежить срібна монета, така велика і блискуча, що їй аж доводиться примружитись через ранкове світло, котре відбивається від тієї. Дівчинка бере її, і підставка заїжджає назад. Монета важка. На ній зображено профіль жінки. На її голові щось на кшталт тіари.[9] Нижче – півколо з зірок, розбите датою: 1891. Угорі – слова E Plurbis Unum.[10]
– Це срібний долар Моргана, – каже їй Ферріс повчальним тоном. – Майже півунції чистого срібла. Створений містером Джорджем Морганом, котрому було лише тридцять років, коли він вигравірував лик Анни Вільямс, шляхетної жінки з Філадельфії, на тому боці, що ми звемо «лицевою» стороною монети. На зворотному боці – американський орел.
– Яка краса, – видихає вона, а потім – з великою неохотою
Фруктовий коктейль із замороженим соком.
Головний убір, схожий на корону, що був символом влади перських царів.
З багатьох – єдине (