Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
як пасовисько та сіножать.
Або ще – низина, поросла лісом.
А тих, хто переховується в лузі, звали лугарями.
Лугарювали в лузі насамперед козаки – бо хто ж іще, крім них, поткнеться в ті безлюдні глухі краї?
До речі, про козаків.
Лугом, але вже Великим, називали в XVI–XVIII ст. дніпровські плавні нижче від порогів у пониззі Дніпра.
Тоді й пісня (чи пісенна приповідка) була:
Ой, Січ – мати,
А Великий Луг – батько.
Для козаків, звісно.
Заплава Дніпра у володіннях Запорізької Січі, що простяглася з обох його боків від Хортиці на 100 км за ширини від 3 до 25 км, загальна площа – понад мільйон десятин землі. Для розвитку господарства Запорізької Січі угіддя Великого Лугу щороку розподілялися жеребкуванням між 38 куренями Січі, чи – Вольностей Запорізьких. Або ще – Війська Запорізького низового.
Так ось, за переказами – а вони живучі, хоч у яке століття заглянь, – Великий Луг був чи не нашпигований скарбами, мрія про які багатьом – зокрема й авантюристам – і спати не давала. Розказували пошепки, роблячи очі страшними, що в численних балках і «могилах» Великого Лугу майже щорічно знаходили «старовинні мідні та срібні гроші», що їх виносили на поверхню весняні води – повені. Та що й казати, як там, хоч куди поткнись, всюди землю таки й справді нашпиговано коштовним багатством. Та так, що одна з річок Великого Лугу, яка впадала в Дніпро, навіть мала ймення – Скарбна. Дідівський, чи прадідівський, переказ свідчить, що «біля Скарбної, де стара Січ, є стрілиця, а в тій стрілиці сховано весь запорізький скарб». Про те, що запоріжці господарювали на Скарбній, свідчить і такий факт: у гирлі річки в минулому столітті було знайдено дві затоплені «чайки».
Так от, Хортиця й межувала зі знаменитим козацьким Великим Лугом – дніпровськими плавнями, що були родючими і плодючими, багатими на рибу, різних птахів, дичину, та ще й були вкриті лісами-чагарями та цілющими травами. Плавні були помережані річками, єриками, протоками й протічками, озерами та балками. Як повесні води заливали Великий Луг, то незатопленими залишалися лише підвищені місця, перетворюючись у тимчасові острови серед моря розбурханої повені… Вважається, що Геродот, який кілька тисячоліть тому відвідав Дніпрові (тоді Бористенові) береги та описав вкриту лісами і травами низину, порізану й омиту протоками Дніпра-Бористена, то він назвав її Гілеєю, яка в козацькі часи прибрала ймення Великий Луг.
Запоріжці тому й називали Великий Луг своїм батьком, що він був джерелом їхнього життя. Та й добре захищав козаків своїми неприступними пущами, протоками, річками та озерами чи багнищами від татар. Та й до всього Великий Луг посідав особливе місце в духовному житті козацтва. Тож тоді козаки й співали, що Січ – мати, а Великий Луг – батько. Чи як у Т. Шевченка:
А піду я одружуся
З моїм вірним другом,
З славним батьком Запорізьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду