Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
походи і битви, і Богдан Хмельницький вже сам собі не належав. Дивно вийшло. Принаймні гетьман ще довго дивувався: подався на Січ шукати захисту від Чаплинського і сили, щоб його подолати, а негадано, сам на те й не сподіваючись, підняв на війну всю Україну. Вже не проти якогось там Чаплинського, а проти всієї Речі Посполитої.
Але й піднявши проти неї повстання, розпочавши війну, і тоді не забував про Чаплинського і ту образу, що її завдав йому чигиринський підстароста, тож часто нагадував: шукайте, шукайте Чаплинського. Будь-що знайдіть грабіжника та притягніть до мене, маю йому повернути боржок.
Заодно нагадував і про Олену Прекрасну: найдіть прекрасну і прегарну, чарівницю і спокусницю, і теж до мене приведіть…
Але Чаплинський, почувши з якою силою Хмельницький повертається на Вкраїну та про розгром ним війська Потоцького біля Жовтих Вод, аби не ризикувати життям, щез. Забув про свій шляхетний гонор і наче крізь землю провалився. Якщо Хмельницький захопив у полон сина самого коронного гетьмана Потоцького і той нічого не зміг вдіяти, то з ним, Чаплинським, він упорається запросто.
Лише за рік по втечі з рідних міст Хмельницький нарешті повернувся до Суботова. Повернувся як гетьман Запорізького Війська, переможець поляків у битвах біля Жовтих Вод, під Корсунем і Пилявцями.
А повернувшись до Суботова, проголосив його своєю гетьманською резиденцією, тож Суботів в один день наповнився козаками, кінними та пішими, і його вже було не впізнати. І щодень до Суботова мчали гінці, і щодень із Суботова мчали від гетьмана гінці, і ніхто з челяді Хмельницького віри не йняв. Справді-бо, кинутий був до в’язниці, вибравшись із неї, втікав без оглядки на Низ, і ось вам – правителем повернувся. Ледь не королем. Гетьманом такого війська!
Гетьман теж був радий такій переміні у своєму житті, але вряди-годи та й згадував її, Олену Прекрасну, – де вона? Ніхто не міг сказати, де поділася його колишня зваба, і гетьман теж журився.
Олена Прекрасна навіть у сни до нього приходила – така ж чарівна, така ж спокусливо-зваблива.
А якось прийшла й наяву.
У Суботів наче з неба впала – така ж прекрасна, спокусливо-зваблива.
І Хмельницький повірив: щастя у світі білому таки є. І воно не обминуло його. Такої радості, коли вона з’явилася, він не відчував навіть тоді, коли його, збіглого сотника, вибрали на Січі гетьманом.
Ось тепер, як повернулася Олена, він нарешті був уповні щасливий.
Зрадницю треба було негайно скарати – може, й на горло, – за те, що зрадила його і, знехтувавши ним, вийшла заміж за його ворога Чаплинського і навіть у соборі з ним обвінчалася, а він…
Він раптом – сам не встиг і збагнути, як то лучилося, – запропонував Прекрасній руку й серце.
І з’явилася вона в Суботові не якоюсь там побитою сучкою, якою, власне, і була, а чи не левицею, за якою немає аніякої провини і яка вирішила ним покомандувати. Щоправда, щось лисяче в цій левиці проглядало, але він, захоплений нею, не звернув на те уваги. Він, гетьман і непереможений полководець, повелитель такого війська, опустився на коліна перед її стрункими ніжками, обняв їх і, притулившись лицем до її колін, з насолодою вдихав пахощі