Карибська таємниця. Аґата Крісті
Читать онлайн книгу.
їй про Кенію, потім про Індію, про північно-західний кордон із Трансваалем, а потім невідомо з якої причини заговорив про вбивство… Але навіть тоді вона не стала слухати його уважно.
Він говорив про якусь відому подію, що сталася тут і про яку багато писали в газетах.
А вже після того, – коли він нахилився й подав клубок вовни, що випав у неї з рук, – то почав розповідати про якесь фото. Фото вбивці – так він тоді сказав.
Міс Марпл заплющила очі й спробувала точно згадати всі подробиці тієї історії. Досить таки плутаної історії… майор у своєму клубі… чи в якомусь іншому клубі… почув її від лікаря… а той лікар почув її від ще одного лікаря… й один із тих лікарів сфотографував когось, хто вийшов у парадні двері… і той «хтось» був убивцею…
Атож, усе було саме так – окремі подробиці тепер пригадалися їй досить чітко…
І майор хотів показати їй оте фото… Він дістав свій гаман і став у ньому нишпорити… і при цьому базікав, не змовкаючи…
А потім, усе ще базікаючи, він підняв голову… і подивився… але не на неї… а на щось позад неї… позад її правого плеча, якщо бути точним. І відразу замовк, його обличчя почервоніло… і він почав квапливо запихати все назад у свій гаман… руки йому тремтіли, і він заговорив гучним неприродним голосом про слонові бивні!
Через мить або дві до них підійшли Гілінґдони та Дайсони…
І саме тоді вона обернула голову, щоб подивитися через своє праве плече… Але не побачила там нічого й нікого. Ліворуч, на якійсь відстані від неї, у напрямку готелю, вона побачила Тіма Кендела та його дружину; а за ними – родину постояльців із Венесуели. Але майор Полґрейв дивився не в тому напрямку…
Міс Марпл була заглиблена в роздуми до обіду.
Після обіду вона не пішла на прогулянку.
Натомість переказала через служницю, що почуває себе не дуже добре, і попросила запитати в доктора Ґрема, чи не зробить він їй таку ласку й не прийде її оглянути.
Розділ четвертий
Міс Марпл просить медичної допомоги
Доктор Ґрем був старим добрим чоловіком років шістдесяти п’яти. Протягом багатьох років він практикував у Вест-Індії, але тепер почасти відійшов від своєї практики й передав більшу її частину своїм вест-індійським партнерам. Він приязно привітався з міс Марпл і запитав, що в неї болить. На щастя для міс Марпл, у її віці завжди знаходиться та чи інша хвороба, яку можна обговорити з певним перебільшенням із боку пацієнта. Міс Марпл вагалася між «плечем» і «коліном», але зупинила вибір на коліні. Коліно міс Марпл, як вона сказала самій собі, завжди приходило їй на допомогу у складних ситуаціях життя.
Доктор Ґрем був надзвичайно люб’язним і не став казати, що в її віці такі проблеми неминучі. Він приписав їй один із брендів тих маленьких пігулок, які лежать в основі більшості лікарських рецептів. Зі свого досвіду він знав, що багато літніх людей почувають себе самотніми в перші дні перебування на Сент-Оноре, й тому залишився з нею на короткий час, ведучи приязну бесіду.
«Дуже приємний