Щоправда, згодом Іван Сошенко дещо інакше розповість про своє перше знайомство з Шевченком.

      «Коли я був у «гіпсових головах» чи, здається, уже в «фігурах», разом зі мною малював брат дружини Ширяєва, від якого я довідався, що у швагера служить козачком мій земляк Шевченко, про якого дещо чув ще у Вільшаній, будучи у свого першого вчителя Преволоцького. Я дуже просив родича Ширяєва, щоб він прислав до мене Тараса на квартиру. На другий день він з’явився до мене у такому вигляді: на ньому чуб засалений, полотняний халат, сорочка і штани з товстого домашнього полотна, які були замазані у фарбу, без шапки, босий і розхристаний».

      Звідтоді Тарас часто забігав до Сошенка, гомоніли про се і те, а головно про малярські справи, що обох найбільше цікавили та були сенсом їхнього тодішнього життя. Розповідав Тарас і про своє життя, минуле й теперішнє – безрадісне існування в ролі кріпака. Тож нарікав на свою долю гірко та безнадійно, лише мріючи про волю, але не знаючи, як її здобути. Сошенко мав вразливе серце, журився з його долі й почав задумуватись над тим, як би допомогти такому здібному хлопцеві вирватися з неволі. Повів Тараса до Євгена Гребінки, прохав у нього ради.