Таємна історія. Донна Тартт
Читать онлайн книгу.
від численних ніг, та похилою, ніби в мансарді, стелею. У першу свою ніч на новому місці я сидів у присмерку на ліжку і спостерігав, як стіни помалу міняли колір із сірого на золотий і назад аж до чорного, прислухався до чийогось сопрано, що, спинаючись у запаморочливу вишину, долинало з протилежного кінця корпусу, доки світло остаточно не згасло; а далеке сопрано все ширяло колами в не знаному до того дня холодному розрідженому повітрі, наче якийсь ангел смерті, і я відчував себе далі від присадкуватих та курних вулиць Плано, ніж будь-коли. Ті перші свої дні до початку занять я провів у побіленій кімнаті посеред яскравих лук Гемпдена. Тоді я почувався найщасливішим, блукав, ніби сновида, приголомшений та сп’янілий від краси. Гурт розпашілих дівчат у сутінках із ледве чутними криками та сміхом ганяв м’яча оксамитовим футбольним полем, а їхнє волосся, зібране у хвости, маяло на вітрі. Віття рипіло й хилилося під вагою яблук; над червонощокою падалицею, розкиданою по траві, стояв густий та п’янкий запах гнилі й невпинно дзижчали оси. Башта з годинником у Трапезній: цегла, повита плющем, білий шпиль, що приворожував у непевній далині. Перше враження од нічної берези – холодної та стрункої високої деревини, схожої на похмурий привид. І ті ночі, які не спроможна охопити ваша уява: чорні, вітряні, неосяжні, хаотичні й несамовиті від усіх зірок.
Я знову планував записатися на грецьку, оскільки це єдина мова, на якій я тоді добре розумівся. Та варто було прохопитися про неї перед консультантом, якого призначив мені університет, – оливковошкірим викладачем французької на ім’я Жорж Лафорґ, із плескатим, ніби черепашачий, носом із видовженими ніздрями, – як він усміхнувся і склав пальці докупи:
– Боюся, тут може виникнути проблемка, – проказав він з акцентом.
– Чому?
– Давньогрецьку в нас читає лиш один професор, і в нього дуже специфічний підхід до своїх студентів.
– Я вчив греку два роки.
– Найімовірніше, це абсолютно не важитиме. Крім того, якщо ваш профіль – англійська література, то буде потрібна ще одна сучасна мова. У мене ще є вакансії на французькій для початківців, залишається трохи вільних місць у викладачів німецької та італійської. Іспанську, – він переглянув списки, – по суті, повністю розібрали, але я можу переговорити з паном Дельґадо.
– А з викладачем давньогрецької ви часом не могли б переговорити?
– Не впевнений, що це зарадить у вашому випадку. Він працює з надзвичайно малою групою студентів. Надзвичайно, розумієте? Крім того, мені особисто здається, що відбирає він їх радше за персональними вподобаннями, ніж за академічними показниками. У голосі консультанта відчувався сарказм. А ще натяк на те, що, коли я дозволю, він би волів не продовжувати розмову на цю тему.
– Не розумію. Ви про що?
Насправді, мені здавалося, я все прекрасно зрозумів. Відповідь Лафорґа мене здивувала.
– Тут нічого такого. Він і справді заслужений учений.