Бродяги Пiвночi (збірник). Джеймс Кервуд
Читать онлайн книгу.
прокрався повзком до нав’ючених саней, що стояли біля згарища. За саньми в тіні дерев накрите ковдрою лежало тіло чоловіка, якого вбив Казан. Туди з намету його виволік Торп.
Пес ліг мордою до теплих жарин, підставивши під голову передні лапи. Він припав очима до намету, бувши готовий дременути в ліс, щойно там хтось заворушиться. Але від сірого попелу згорілого вогнища тягнуло теплом, і пес почав заплющувати очі. Кілька разів він пересилював себе, намагаючись пильнувати. Та все ж таки його важкі повіки зрештою склеїлись.
У сні він тихо скавулів, м’язи його сильних лап час від часу здригалися, і по його рудуватій спині пробігало тремтіння. Торп, що тепер спав у наметі, якби тільки глянув на Казана, то одразу ж зрозумів би: пес бачить сни. А золотоволоса Торпова дружина, що лежала, притулившись до чоловікових грудей, і раз у раз здригалася, як і Казан, знала б, що йому снилося.
А снилося безстрашному псові, що він знову рветься з ланцюга. Його щелепи клацнули сталевими кастаньєтами, і цей різкий звук його й розбудив. Він схопився на ноги, шерсть на хребті наїжачилась, а вискалені ікла заблищали, як ножі зі слонової кості. Він прокинувся саме вчасно. З намету чулося ворушіння. Його господар прокинувся, і якщо зараз не втекти…
Казан швидко кинувся в хащу густого смерекового лісу й сховався там, висунувши з-за дерева тільки голову. Він знав, що господар його не помилує. Торп відбатожив його лише за те, що пес кинувся на Мак-Кріді. Тоді йому був би кінець, якби дівчина за нього не заступилася. А тепер він порвав горло Мак-Кріді, забрав його життя. За це його точно не помилують. Навіть жінка не зможе його врятувати.
Як шкода, що господар повернувся після того, як він перегриз Мак-Кріді вени. Як було б добре, щоб Торп і далі лежав, стікаючи кров’ю, у лісі. Тоді пес міг би нерозлучно бути з господинею, і вона б його по-справжньому любила. Він би скрізь слідував за нею, захищав і, якби довелося, помер би за неї. Але Торп таки вийшов із лісу, і Казан утік, бо тепер Торп був для нього такий же самий, як усі інші чоловіки: з палюгою, батогом і дивними речами, які вивергали вогонь і смерть. Але тепер…
Благословлялося на світ. З рушницею в руках зі свого намету вийшов Торп, а за ним одразу ж Ізабела. Вона вхопилася за чоловікову руку, й обидвоє глянули туди, де лежало накрите ковдрою тіло. Потім жінка щось промовила до Торпа, той випростався, закинув голову назад і гукнув:
– Казане! Гей-я-ге, Казане! Каза-ане!
Казанові мороз пройшов поза шкурою. Чоловік намагається заманити його. А сам тримає в руках ту штуку, що вбиває.
– Казане!.. Каза-ане!.. Ка-а-аза-а-ане-е! – знову крикнув він.
Казан обережно позадкував від дерева. Він добре знав: відстань нічого не значила для холодної смертельної речі, що її Торп тримав у руці. Він розвернувся й тихесенько заскавулів. Його почервонілі очі переповнила невимовна туга, коли він востаннє глянув на дівчину.
Тепер він знав, що назавжди розлучається з господаркою, і відчув у своєму серці таку муку, що її зроду-віку не відчував; муку, у сто разів дужчу за біль від кийка, батога, холоду чи голоду. Тепер