Колонізатор. Сергій Залевський
Читать онлайн книгу.
у відповідь – розговорився бортовий розумник носія – технолог не давав йому імені, оскільки у світлі майбутніх переробок це не мало ніякого сенсу.
– О! Нарешті. повернення блудного сина – вийшла на зв’язок Мартуся – а де подарунки, квіти,… стоп, квіти не потрібно, я їх не люблю – я люблю кредитами. Що там з нашими фінансами, шеф, все нормально?
– Кхе… і тобі привіт, Мартуся – Колонія знову здивувала технолога своїм вільним стилем спілкування – з фінансами поки все нормально, ще на пару місяців тобі вистачить, а потім думатимемо, де ще узяти. До речі про подарунки – ось це диво під назвою «Вілот» – твій перший об’єкт для роботи, лінкор доки притримаємо. Зараз дізнаюся як справи у моїх підопічних і активуватимемо другу Колонію – так, швидше за все, справа піде швидше,… а що там з верф’ю – як проходить процес модернізації до потрібних стандартів?
– Докладаю, шеф: до закінчення процесу тридцять п’ять годин… приблизно… ідуть точні роботи, налаштування, юстирування там всякі, і так, по дрібницях – всяка фігня… можеш розслабити булки малюк – у мене все під контролем.
Ззаду Макс почув незрозумілий звук і обернувся: Лакіра із здивованим обличчям дивилася на голопанель, де літав дроїд, розмахуючи маніпулятором, і показуючи на нього рукою, намагалася щось сказати чоловікові.
– … Макс, э… я не зрозуміла, ти розмовляєш з дроїдом? Я звичайно поки від техніки далека, але мені здається, що дроїдів, що говорять, немає… чи є?
– А, вибач, забув тобі розповісти, думав, що Юлі тобі все розповість: це наша найголовніша таємниця – штучний інтелект Колонія, дітище інженерів і учених імперії Де’галір, а дроїд просто один з її підзвітних пристроїв.
– О, Макс, ти узяв собі нову подругу, до пари, так би мовити, гм… непогано-непогано, схвалюю, хороша кобилка в наше стійло, мдя – відгукнувся дроїд – смак у тебе є, безперечно є. Все, мені пора справою займатися, а то відволікають тут всякі…
– Максик, а що таке кобилка? – донеслося з ложемента, де лежала Юлі – у мене якісь неясні асоціації виникають в мозку, а з динаміків в стелі рубки донісся приглушений сміх.
– До речі, Лакі, приймай пакет – ці бази розучиш першими, а свої профільні відразу після них – землянин скинув дівчині повний пакет баз Де’галір, такий самий, як і пару місяців назад передав Юлі.
Потім поспілкувався з Круном і Нешем – в системі все тихо і спокійно, ніхто не прилітав, персонал вивчив бази по своїх нових спеціальностях, а сам інженер пакет по Колонії і носію – можна було починати перший корабель. Процес постановки «Вілота» в кліть верфі розтягнувся на декілька годин – тут позначалася величезна маса спокою гіганта і його габарити: судно п’ятого покоління було в довжину два кілометри і сорок шість метрів, і біля одного кілометра завширшки і глибину (висоту). Також дуже сильно давали про себе знати обмежені можливості для маневрування – стапель мав висоту і ширину всього по два кілометри, а для таких маневрів цього було замало, але Юлі успішно впоралася