Лікар та душа. Основи логотерапії. Віктор Франкл
Читать онлайн книгу.
Навіть у разі розкаяння за вчинене. Адже самогубство не дає змоги самовбивці позбавити людей страждань, яких він їм завдав. І замість того щоб виправити скоєне раніше, усуває тільки его самогубця.
Звернімося до випадків, коли мотивами самогубства є хворобливий стан психіки людини. Ґрунтовні психіатричні дослідження можуть довести, що жодне самогубство ніколи не відбувається без певної психопатологічної основи. Однак це питання не є предметом нашого розгляду в пропонованій праці. Наша мета – переконати потенційного самовбивцю, що позбавляти себе життя безглуздо. Сподіваємося, що це можна зробити, використавши об’єктивні аргументи і застосувавши методи логотерапії.
Варто зазначити, що відчуття втоми людини від життя належить до емоцій, а емоції ніколи не є аргументами. В етичному контексті це питання звучатиме так: чи зневіриться людина. (Проте в етичному контексті задоволення не може бути для людини аргументом на користь рішення жити далі.)
Там, де класична психотерапія не може допомогти, слід звернутися до методу логотерапії. Відмінність логотерапевтичного підходу від класичної психотерапії чітко показано в наступному прикладі.
«Пацієнтові» призначили психіатричне лікування з огляду на його намір скоїти самогубство, у якому він відверто зізнався після госпіталізації. Проте в нього не виявлено жодних очевидних симптомів психозу. Аргументи, наведені директорові закладу, видавалися логічно бездоганними. Пацієнт стверджував, що кожна людина має право вирішувати, чи хоче вона далі жити. Він протестував проти обмеження своєї свободи та лікування, адже вважав себе психічно здоровим. Директор затвердив діагноз «психічно здоровий» та виписав пацієнта як людину, з якою все «гаразд». Той уже виходив із лікарні, коли раптом один із психіатрів переконав директора, що людина може бути психічно здоровою, але мати духовні проблеми, та запропонував порозмовляти з пацієнтом. Як не дивно, але за короткий проміжок часу лікареві вдалося пояснити пацієнтові, що свобода людини – це не «свобода від», а «свобода до», свобода бути відповідальним. Протягом наступної серії зустрічей лікаря з пацієнтом той перестав думати про самогубство.
Звичайно, лікар поводився не так, як завжди. Одначе хто може заперечити правильність такої поведінки з огляду на проблему, яку вона допомогла вирішити? Такий світоглядний диспут між лікарем і пацієнтом був єдиним можливим засобом, що допоміг пацієнтові повернути жагу до життя за такий короткий проміжок часу.
Їхня бесіда передбачала як логотерапевтичну фазу, що мала на меті подолати суїцидальні наміри пацієнта на філософському рівні, так і психотерапевтичну (у класичному розумінні), коли лікар намагався уточнити психологічний фон такого рішення пацієнта. Під час цієї психотерапії виявилося, що одним із мотивів самогубства пацієнта було його бажання помститися суспільству, яке погано ставилося до хворого. Важливо, що після лікування цей