Король болю. Богдан Коломійчук
Читать онлайн книгу.
якщо ще був живий, міг дихати. Цибульский захрипів, забулькотів і, широко розкривши пельку, випустив з нутра не менше гарнця води.[23]
– Ти живий, братику, – зрадів алхімік і з усією щирістю згріб його в обійми.
Ігнацій безсило повиснув у нього на плечах, але вже за хвилину почав також приходити до тями. Перше, що він побачив, розплющивши очі, – був його зруйнований млин.
– Падлюко, – зашипів Цибульський, але так тихо, що Казимир не почув цього звертання.
– Що, братику? – перепитав він, підставляючи вухо ближче до його вуст.
– Я тобі зараз покажу «братику»… – видихнув Ігнацій і з ненавистю вхопив Казимира за горло.
Той, не сподіваючись такого випаду, і сам ще будучи ослабленим, безсило змахнув руками і знову впав у воду, тягнучи щойно врятованого Цибульського за собою. Ігнацій продовжував гарчати, мов звір, і ні на мить не відпускав свою жертву, ритмічно занурюючи голову Казимира під воду. Очевидно вирішивши втопити того, якщо забракне сил задушити.
Втім алхімік, щойно врятувавшись сам і врятувавши свого душителя, аж ніяк не хотів гинути ось так по-дурному. Зібравши всі сили докупи, він зацідив Ігнацію кулаком по писку спочатку лівою, а коли це не допомогло – ще й правою. Удари виявились дійовими, і руки Цибульського на його шиї добряче ослабли. Тоді Казимир, не гаючи часу, схопився на ноги і, відкинувши нападника геть від себе, щодуху кинувся до берега, розгрібаючи перед собою воду, що в цьому місці доходила йому до грудей.
Однак, фортуна, що не полишала його в річці, як виявилось, підло зрадила на березі. Щойно ступивши на прибережне каміння, Казимир побачив перед собою добрий десяток розгніваних міщан, які збіглися сюди, почувши вибух. Декотрі мали в руках кілки й вила, мовби збиралися відганяти вовків від худоби або ж заблудлих мародерів від свого шинку.
– От паскудство, – з відчаєм проказав алхімік, відчуваючи як декілька рук одразу вхопили його за мокрий одяг і ще безліч тягнуться до нього з тією ж метою.
– Цей антихрист зруйнував мені млина! – заволав з води Цибульський, – це демон в людській подобі!..
Всі міщани, хто не тримав Казимира, злякано перехрестились.
– Спалімо його, – стишено сказав хтось.
– Так, спалімо демона! – підхопив інший вже голосніше.
– Тільки вогонь може знищити нечисту силу! – закричали з іншого боку.
Попри переконання міщан, що лиш полум’ям слід боротися з нечистю, на Казимира градом посипались штурхани, ляпаси і копняки, то ж йому лишалося тільки закриватися наскільки було можливо і терпіти це приниження.
Від берега його потягли в центр містечка. Міська площа була криво забрукованою, мала форму нерівного квадрата і знаходилась поміж міським костелом і ратушею. Тут до натовпу одразу приєдналися ще з десяток роззяв, які одразу ж перейнялися священною місією покарання демона-Казимира. Здавалось, в цьому містечку ніколи не було правосуддя, а всі схожі справи вирішувались збіговиськом міщан у такий спосіб.
Казимир