Король болю. Богдан Коломійчук
Читать онлайн книгу.
конюхи, ковалі й теслі сновигали з одного краю двору в інший, час від часу перегукуючись, жартуючи або сварячись між собою. Господар, видно, був людиною дійовою. А можливо, мешканці замку, втішені тим, що вітер нарешті вщух, намагалися якнайшвидше переробити всю необхідну і найпотрібнішу роботу.
Прибулих помітили не одразу. Аж за чверть години до них підійшов замковий вартовий і поцікавився, чого їм треба. Христоф попросив повідомити господаря про їхній візит. Той зміряв гостей недовірливим поглядом і, сплюнувши, побрів кудись убік солдатський касарень. Очевидно, десь там знаходився його старшинник. Ще за годину їх провели нарешті в будинок господаря і залишили у невеликій кам’яній почекальні. Невдовзі до них вийшов господар замку. Ян Фірлей був невисоким на зріст і худорлявим, а проте в усій його поставі відчувалася сила і влада. Риси обличчя мав чіткі, мов різьблені, а погляд уважний і гострий. Христоф і Софія при його появі звелися з місця й схилились в поклоні.
– До дідька церемоніал, – вигукнув раптом Фірлей і розкрив перед Христофом обійми, – радий, що ти завітав. Згодився врешті пристати до мене на службу?
– І так і ні, вашмосць – відповів Христоф, після того, як господар випустив його зі своїх міцних обіймів.
– І так і ні? – здивовано перепитав той. – Це ж як?…
– Найпевніше, служитиму вашій мосці і не служитиму одночасно, – продовжив гість.
– Дідько б узяв цих русинів, – промовив Фірлей і зареготав, – хитрі, як жиди. Прямо тобі ніколи не скажуть… «Служитиму вашій мосці і не служитиму одночасно». Це ж як? Братимеш платню, а сам будеш молодиць грати довколишніх?… Так? Ой, пробачте, ясна пані…
Господар спохопився, згадавши, що поруч з Христофом жінка. Він уклонився Софії і додав дещо винуватим голосом:
– В цій глушині перетворююсь потроху на селюка, але обіцяю в присутності пані бути шляхтичем, як того велить моє походження.
Гостя поблажливо усміхнулася і відповіла, що насправді нічого й не розчула. Він по-шляхетськи представився їй, витискаючи з себе стільки добрих манер, скільки в ньому їх було. Жінка схвально кивнула, даючи зрозуміти, що оцінила його потуги належним чином. Сама вона представилась господарю як Софія Єлецька.
– Що ж, найперше, вам слід відпочити з дороги, а вже потім поговоримо з тобою, Христофе, наодинці, – мовив Фірлей і гукнув ключника.
Той миттю опинився перед господарем і глянув на нього відданими, як у пса, очима. Це був уже літній чоловік, трохи згорблений і сивий. Пересувався він так безшумно, що, здавалось, ключником у цьому замку насправді служив привид.
– Нашим гостям потрібні покої, – коротко сказав Фірлей.
Той вклонився у відповідь.
– Ходіть, прошу, за мною, – запросив їх ключник.
Мандрівники попрощалися з господарем і рушили слідом за слугою, який повів їх добряче стертими сходами кудись нагору.
– Йдіть поволі й обачно, – застеріг їх той, – тут можна впасти й добряче забитися.
Сам він, проте, подався попереду так швидко і бадьоро,