Хоча вже наступного дня він наче розчинився серед мільйонів нью-йоркців і, мабуть, не намагався виділитися з ряду безіменних номерів, що населяють нумеровані нью-йоркські вулиці, насправді ж він півмісяця наполегливо, але непомітно працював над поставленим перед ним завданням.

      Патер Браун боявся, що правосуддя покарає невинного. Він легко знайшов нагоду побалакати з двома-трьома людьми, пов’язаними з таємничим убивством, не показуючи, що вони цікавлять його більше за інших. Особливо цікавою та пізнавальною була його бесіда зі старим Гікорі Крейком. Відбулася вона на лавці в Центральному парку. Ветеран сидів, упершись худим підборіддям у кістляві кулаки, які стискали химерне руків’я ціпка, схожого на томагавк з темно-червоного дерева.

      – Аякже, стріляли, мабуть, здалеку, – хитаючи головою, торочив Крейк, – але навряд чи можна так уже точно визначити дальність польоту індіанської стріли. Я пам’ятаю випадки, коли стріла пролітала разюче велику відстань і потрапляла в ціль точніше за кулю. Правда, в наш час важко зустріти озброєного луком і стрілами індіанця, та й у наших краях індіанців немає. Але якби хтось із досвідчених стрільців-індіанців раптом опинився біля мертонівського будинку і зачаївся з луком ярдів за триста від стіни… Гадаю, він зумів би послати стрілу через стіну і трафити в Мертона. У давні часи мені траплялося бачити і не такі дива.

      – Я не сумніваюся, – ввічливо сказав священик, – що дива вам доводилося не тільки бачити, а й творити.

      Старий Крейк гмикнув.

      – Навіщо ворушити давнє, – помовчавши, уривчасто буркнув він.

      – Декому подобається ворушити старе, – сказав патер Браун. – Сподіваюся, у вашому минулому не було нічого такого, що дало б привід для чуток у зв’язку з цією історією.

      – Як вас розуміти? – гаркнув Крейк і грізно вибалушив очі, які вперше ворухнулись на його червоному дерев’яному обличчі, що чимось нагадувало руків’я томагавка.

      – Ви так добре знайомі з усіма прийомами та хитрощами червоношкірих… – повільно почав служитель Церкви.

      Крейк, котрий досі сидів згорбившись, мало не зіщулившись, сховавши підборіддя у свій химерний ціпок, раптом схопився, стискаючи його, як кийок, – справжнісінький тобі бандюга, готовий кинутися в бійку.

      – Що? – зойкнув він хрипко. – Що за чортівня? Ви смієте натякати, що це я вбив свого зятя?

      Люди, що сиділи на лавах, з цікавістю спостерігали за суперечкою низькорослого голомозого здорованя, який розмахує дивовижною палицею, і маленького чоловічка в чорній сутані, котрий застиг у повній нерухомості, якщо не брати до уваги легкі змиги очей. Був момент, коли здавалося, що войовничий здоровань з істинно індіанською рішучістю і хваткою гепне свого супротивника по голові, і здалеку вже замаячила поважна фігура ірландця-поліціянта. Але священик лише спокійно сказав, немов відповідаючи на звичайнісіньке запитання:

      – Я дійшов до певних висновків, але не вважаю за необхідне посилатися на них, перш ніж зможу вичерпно пояснити все.

      Чи