Скандальний випадок із патером Брауном = The Scandal of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон
Читать онлайн книгу.
типу, яким нам нізащо не запобігти. А нашого бідного поліціянта якраз і звинувачують за те, що ми не можемо їм запобігти. Якщо божевільний задумає вбити короля чи президента, ми безсилі. Не можна ж навіки вічні заховати короля у вугільний підвал, а президента возити в сталевій скрині. Той, хто не посоромиться прославитися вбивцею, все одно зуміє їх вколошкати. У цьому сенсі божевільний схожий на мученика, вони обоє – не від світу цього. Справжній фанатик здатен убити кого тільки йому заманеться.
Не встиг священик у відповідь і рота розкрити, як у залу ввалилася ватага комівояжерів, жвава, як зграя дельфінів. Один із них, дужий сяючий чолов’яга з великою сяючою шпилькою в краватці, ошелешив залу гучним басом. На господаря готелю цей бас подіяв, як свист на собаку: він миттю з’явився і кинувся до гіганта, виявивши спритність, якої так і не вдалося домогтися від нього поліціянту в цивільному.
– Даруйте, пане Джукс, – стелився господар, посміхаючись і струшуючи кучерявим чубом. – У нас нині справ по горло, а рук бракує. Доводиться за всім наглядати самому.
Пан Джукс, величний галасун, наказав принести всім, у тому числі і догідливому господареві, по скляночці. Сам він був комівояжером вельми поважної фірми, що торгує алкоголем, і, вочевидь, вважав, що в таких закладах всі мають танцювати під його дудку.
Гучним голосом він почав повчати господаря, як треба вести справи. Товариші пана Джукса слухали його з пошаною. Поліціянт і священик сіли на низьку лаву біля столика віддалік і спостерігали, що відбувається, поки не настав момент, коли інспектору довелося рішуче втрутитися.
Пан Джукс все просторікував, а в барі з’явилися вже знайомі нам прибульці – дивовижного вигляду азіат у зеленому тюрбані та священик неоконформістської церкви, котрий примудрявся виглядати ще дивніше. З’явилися немов якісь злі духи, провісники біди. Їхня зловісна поява не залишилася непоміченою, її могли засвідчити і мовчазний, але меткий хлопчина, котрий дуже довго підмітав сходинки перед готелем (від зайвого завзяття він не страждав), і гладкий смаглявий бармен, і навіть сам медоточивий господар, зайнятий у цю мить балачкою.
Скептики не вгледіли б у цій появі жодної містики. Одягнений за священицькою модою пан із лев’ячою гривою був не хто інший, як преподобний Девід Прайс-Джонс, особа відома. Він проповідував не тільки на узбережжі, а звертав проповідь до всього світу, і девізом його було: «За заборону міцних напоїв та очищення британців на нашій землі та за кордоном!» Оратор він був чудовий і діяв досить уміло. Одного разу йому спало на думку, до якої давно б дійшли поборники тверезості: якщо викорінення пияцтва – справа чудова, то й не гріх віддати належне пророку, котрий чи не першим оголосив війну клятому зіллю. Пан Прайс-Джонс листувався з найвизначнішими мусульманськими лідерами і врешті-решт схилив одного з них приїхати в Англію і почитати лекції про заборону алкоголю в Ісламі. (Ім’я мусульманина було Акбар, з додаванням безлічі неперекладних імен, які означали імена Аллаха.) Обидва непитущих