Європейська криптологія. Вадим Гребенников
Читать онлайн книгу.
диску, що було також одним з найважливіших винаходів Альберті.
Шифрувальний диск складався з великого зовнішнього диска та рухомого внутрішнього диска. Окружність зовнішнього диска була розділена на 24 рівні сектори, до яких були вписано 20 букв латинського алфавіту в їхньому природному порядку та 4 цифри. При цьому з алфавіту були вилучено 6 букв, без яких можна було обійтися – H, J, K, U, Y, W. Окружність внутрішнього диска була розділена також на 24 сектори, до яких були вписані букви змішаного латинського алфавіту.
Маючи два такі прилади, кореспонденти домовлялися про першу індексну букву на рухомому диску. При шифруванні повідомлення відправник ставив індексну букву проти будь-якої букви великого диска. Він інформував кореспондента про таке положення диска, записуючи цю букву зовнішнього диска як першу букву шифротекста. Чергова буква відкритого тексту відшукувалася на нерухомому диску, і буква меншого диска, що стояла проти неї, була результатом її шифрування. Після того, як були зашифровані декілька букв тексту, положення індексної букви змінювалося, про що також повідомлялося кореспонденту.
A B C D E F G I L M N O P Q R S T V X Z. 1…2 3. 4
L G A Z E N B O S F C H T Y. Q I. X K V P ET M R D
Так, наприклад, для індексної букви «L» одним з багатьох варіантів шифрування слова «PRESIDENT» може бути «ATQEIOZECX», а іншим – «BHYZQBAZFI» тощо.
B C D E F G I L M N O P Q R S T V X Z 1. 2..3. 4 A
L G A Z E N B O S F C H. T Y Q I X K V P ET M R D
Такий шифр мав дві особливості, що робили винахід Альберті важливою подією в історії криптології. По-перше, на відміну від шифрів простої заміни шифродиск використовував не один, а декілька алфавітів для зашифрування. Такі шифри одержали назву багатоалфавітних. По-друге, шифродиск дозволяв використовувати так звані коди з перешифруванням, що одержали широке поширення лише наприкінці XIX століття, тобто через чотири століття після винаходу Альберті.
Для цієї мети на зовнішньому диску малися цифри. Альберті склав код, що складався з 336 кодових груп, занумерованих від 11 до 4444. Кожному кодовому позначенню відповідала деяка закінчена фраза. Коли така фраза траплялася у відкритому повідомленні, вона замінялася відповідним кодовим позначенням, а за допомогою диска цифри зашифровувалися як звичайні знаки відкритого тексту, перетворюючись у букви.
У 1474 році був написаний перший у світі трактат, присвячений винятково криптоаналізу. Це зробив Чико Сімонетті, один із секретарів правителів Мілана – герцогів Сфорца. У ньому він виклав удосконалені шифри заміни, у тому числі шифр багатозначної заміни, у якому одній букві (голосній) відповідало декілька шифропозначень. Він розробив 13 правил розкриття шифрів простої заміни, у яких збережені роздільники слів. Рукопис, написаний на трьох шматках пергаменту, починався зі слів: «Перша необхідна умова полягає в з'ясуванні того, чи написаний документ латинською або місцевою мовою, а це можна установити в такий спосіб: з'ясуєте, чи мають слова в даному документі тільки п'ять різних закінчень, менше або більше. Якщо їх тільки п'ять або менше,