Плисти проти течії. Том 2. Хорхе Анхель Ліврага Ріцці
Читать онлайн книгу.
порівнювати з нашим тілом – свої «органи», «тканини» і «клітини». За його образом і подобою у Всесвіті галактики, сонця, планети суть не що інше, як життєві частини цієї великої істоти, яка, подібно до людини, також десь почала свій шлях, теж розвивається і теж кудись прямує.
Якщо ми звільнимось від особистих забобонів, то побачимо, що всі речі рухаються. Я бував у пустелях Єгипту та інших місцях, де через багато тисячоліть збереглися дивовижні величні споруди. Є серед них храм, про який я хочу згадати. Коли наближаєшся до нього, здалеку здається, що він все ще живе, що ось-ось із нього вийдуть жерці, щоб привітати нас, ось-ось заколишуться віяла Амона… Та тільки підходиш ближче, стає видно, що все тут занесено піском, що колони не падають тільки тому, що підпирають одна одну. Цей стародавній храм живий, він народився, коли було обтесане його каміння, зведені його колони і вирізьблені його статуї. Цей храм у Карнаці – можливо, найвеличніший храм у світі. Він був задуманий не випадково, на те була історична необхідність – теологічна, політична, соціальна, сьогодні можна розуміти це як завгодно. Його будівництво було доручено обдарованим майстрам, вони знайшли для його стін найкраще каміння. Храм мав показувати безмежність, що віддзеркалює небесні межі. Він став мостом між небом і землею, встановивши зв’язок між зірками і земними символами. Для того, щоб побудувати його, потрібно було провести серйозні астрономічні та астрологічні дослідження.
До цього величного храму додавались все нові й нові деталі та елементи – аж до епохи Рамессидів і Пізнього часу. Він служив упродовж віків, але поволі з’являлися ознаки старіння; в якусь мить він був залишений, і руйнування його продовжувалось.
Всесвіт колись почався, в якій би формі ми це собі не уявляли – чи то наслідуючи теорію Великого вибуху, чи давні релігійні бачення, які стверджують, що він виник від лику Брахми, чи був створений якимось певним богом. Всесвіт колись почався. Всесвіт не стоїть на місці.
Прадавні вважали – і ми, філософи, можемо лише підтвердити це своїми особистими роздумами, – що те, що індуси називали Садхана, сенс життя, існує, бо присутній в усіх живих істотах.
Я завжди прошу моїх учнів спостерігати за вогнем і водою. Якщо ми починаємо лити воду зверху на яке-небудь місце, вона буде падати, рухатися, перемішуватись. Вода має мудрість, вона шукає дещо, вона прямує до своєї мети й рухається, рухається без упину. Коли вона не може знайти прямого шляху, вона звертає; так річка звивається, огинає каміння і гори, рухаючись невпинно, доки не досягне моря. Що відбувається потім? Тепло випаровує воду і перетворює її на хмари; хмари ці пливуть у повітрі, поки у визначену мить не проливаються дощем. І ось це знову вода, і, падаючи на землю, вона знову шукає шлях до моря.
Якщо вода володіє цією мудрістю, цією наснагою жити, шукати, стикатися з перешкодами, підніматися вгору, знову повертатися за новим досвідом і знову досягати вищої точки цього циклу, чому ж ми не можемо жити у відповідності з цим законом? Якщо