Стоїк. Теодор Драйзер
Читать онлайн книгу.
для вас певне завдання, де Сото. Я послав за вами, оскільки тут слід все зберігати в таємниці, а вам я можу довіряти.
На мить його губи щільно стислися, і в очах з’явився той холодний, непроникний металевий блиск, що змушував неприємно почуватися тих, хто не любив або боявся Ковпервуда. Сіппенз розпрямився й увесь перетворився на слух. Це був маленький чоловічок, не вище п’яти футів на зріст, але він носив взуття на великих підборах, високий циліндр, який знімав тільки перед Ковпервудом, і широке довге пальто, підбите ватою на грудях, що, на його думку, мало візуально додавати йому зросту й поважності.
– Дякую, шефе, – сказав він, – самі знаєте, для вас я готовий хоч зараз до пекла.
Губи в нього навіть тремтіли, так сильно він був схвильований не тільки довірою і похвалою Ковпервуда, але й усім тим, що йому довелося пережити впродовж останніх декількох місяців і врешті за роки їхнього союзу.
– Та цього разу обійдемося без пекла, де Сото, – сказав Ковпервуд, розслаблено посміхаючись. – Досить ми натерпілися в Чикаґо. Знову не поліземо. Зараз поясню чому. Тепер, де Сото, мова у нас ітиме про Лондон, точніше, лондонський метрополітен і про те, які він відкриває перед нами можливості.
Тут він зупинився і жестом запропонував Сіппензу сісти на стілець поруч із ним. Натомість Сіппенз майже задихнувся, приголомшений настільки несподіваним поворотом.
– Лондон! Не може бути, шефе! Грандіозно. Просто слів не знаходжу. Я був впевнений, що ви щось придумаєте, шефе! Я знав це!
Його обличчя сяяло, руки тремтіли від хвилювання. Він піднявся зі стільця, потім знову сів, потім напівзамислено потягнув свого закрученого вуса і втупився в Ковпервуда повним захвату поглядом.
– Дякую, де Сото, – нарешті промовив Ковпервуд. – Я знав, що це вас зацікавить.
– Зацікавить мене, шефе! – вигукнув Сіппенз. – Та ви ж просто одне з чудес світу, шефе! Отаке. Ви ледве відбилися від цих чиказьких шулік і от знову готові взятися за нову справу та ще й яку! Це ж просто чудо. Я завжди знав, що вас ніхто не зможе звалити, та після цієї останньої халепи, признаюся, я був готовий до того, що ви трошки пригальмуєте. Але це не про вас. Вас ніщо не може зупинити. Ні, ви надто могутній. Я б після такого просто б зламався. Це правда, маю визнати. А ви знову у формі. Тож готовий до будь-якого завдання, шефе, наказуйте. Все зроблю. І ніхто ні про що не дізнається, можете бути спокійні, шефе.
– Так, це одна з найважливіших умов, де Сото, – відповів Ковпервуд, – секретність і ваше чудове чуття успіху. І мій задум, якщо вам вдасться його здійснити. І ніхто з нас, звісно, від цього в збитку не залишиться.
– Нема про що говорити, шефе! – замахав руками де Сото. – Я вже заробив більш ніж треба завдяки вам, навіть якщо я не отримаю більше ні цента. Ви тільки поясніть мені, що вам потрібно, а я вже зроблю все, на що здатен. А якщо не вдасться – так прямо вам і скажу: не вийшло.
– Такого я ще від вас ніколи не чув, де Сото, і сподіваюся, що й не почую. Отож, якщо коротко: приблизно рік тому, коли ми тут