Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки. Едмунд Гусерль
Читать онлайн книгу.
предмет зовнішнього сприйняття даний очевидно як «він сам», це справжнє сприйняття відрізняється від простої репрезентації його у спогаді, фантазії тощо. Таким чином, ми позначаємо як очевидне будь-яке усвідомлення, предмет якого характеризуємо як сам даний, без питання про те, чи є ця самоданість адекватною. Через це ми ухиляємося від звичного використання слова «очевидність», яке зазвичай застосовується в разі такої адекватної даності, або аподиктичної очевидності. І ці способи даності позначаються як самоданість, а саме самоданість ідеальностей, загальних істин. Утім кожний вид предметів має свій спосіб самоданості, тобто очевидності; і не для всіх, наприклад, не для просторово-речових предметів зовнішнього сприйняття, можлива аподиктична очевидність. Проте й вони мають свій спосіб первинної самоданості й водночас спосіб очевидності.
Така «очевидна» самоданість предмета за певних умов не має містити нічого від предикативного формування. Предмет як субстрат можливого судження може бути даним очевидно без того, щоби про нього слід було судити у предикативному судженні. Але очевидне предикативне судження про нього неможливе без того, щоби він був очевидно даним. Це не дивно принаймні стосовно суджень на підставі досвіду, адже тут покликання на фундацію предикативної очевидності у допредикативній здається самозрозумілим. Проте повернення до предметної, допредикативної очевидності набуває ваги й повного значення лише через установлення того, що ця умова фундації стосується не лише суджень на підставі досвіду, а також кожного можливого очевидного предикативного судження взагалі й також суджень самих логіків із їхньою аподиктичною очевидністю, які претендують на те значення «у собі» і без погляду на їхнє можливе застосування до певної царини субстратів. Слід буде показати, що навіть вони не мають за зміст «істини в собі», що вільно ширяють, а натомість пов’язані в царині свого застосування зі «світом» субстратів і через це вказують на умови можливої предметної очевидності, з якою дані ці субстрати (див. § 9). Вона є первинною очевидністю, тобто такою, яка має бути наявною, якщо очевидні предикативні судження мають бути можливими. Таким чином, те, що робить наявні вислови пізнанням і обґрунтовує їхню претензію на пізнання, слід шукати не в них самих. Для цього потрібне повернення до способу передданості предметів судження, до самоданості або несамоданості як до умови можливості вдалого акту пізнання, яка передує кожному беззаперечному у своїй логічно-формальній побудові судженню і зв’язку суджень (наприклад, висновку).
Так, для проблематики очевидності постають два ступені запитування: перший стосується очевидності самих передданих предметів або умов їхньої напердданості, другий – очевидного предикативного судження на підставі очевидності предметів. Формальна логіка не запитує про це розрізнення у способі передданості предметів. Вона запитує тільки про умови очевидного судження, а не про умови очевидної даності предметів судження.