Потоп. Том I. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
ножем своє серце!
– Смішно ви якось промовляєте… Але ми все ще в людській… Будь ласка, заходьте в покої. Після довгої дороги і вечеря зайвою не буде. Прошу!
Тут Олюнька звернулася до панни Кульвецівни:
– Тітонькa піде з нами?
Молодий хорунжий різко підняв голову:
– Тітонькa? – поцікавився він. – Яка ще тітонькa?
– Моя, панна Кульвецівна.
– То вона й моя, – сказав він і взяв руку для поцілунку. – Заради Бога! Бо я маю товариша в хоругві, ім’я котрого Кульвець-Гіпокентавр. То часом не ваш родич?
– Авжеж, він із наших! – підтвердила стара панна.
– Хороший чоловік, але вітрогон, як і я! – додав пан Кміциц.
Тим часом з’явився парубок зі світлом, відтак перейшли у сіни, де пан Анджей самотужки скинув із себе шубу, після чого подалися в інший бік, до покоїв для гостей.
Як тільки вони пішли, прядильниці збилися щільніше до гурту і взялися пліткувати між собою, кожна зі своїми зауваженнями. Стрункий юнак їм дуже сподобався, тож не шкодували слів для його оцінки, розсипаючись похвалами одна перед одною.
– Від нього наче світло ллється, – казала одна. – Коли увійшов, я подумала, що це королевич.
– А очі його, як у рисі, мало не кусає ними, – торочила інша. – Такому опиратися не вдасться!
– Та й не треба опиратися! – підтримала третя.
– Господиню нашу, немов веретеном, обкрутив! Одразу видно, що вона йому в око впала, та й кому б іще мала сподобатися?
– Але й він не гірший, не бійтеся! Якби про тебе йшлося, то пішла б навіть до Орші, хоча, кажуть, що це на краю світу.
– Щаслива панночка!
– Заможним завжди ведеться краще у світі. Ах, він золото, а не лицар!
– Казали пацунельки, що і той ротмістр, котрий зупинився у Пацунелях у старого Пакошa, дуже гарний кавалер.
– Я його не бачила, але де там йому до пана Кміцицa! Бо такого другого, мабуть, і на світі немає!
– Холера! – вигукнув раптом жемайтієць, котрому знову щось у жорнах поламалося.
– Чи не пішов би ти, кудлатий, зі своїми витребеньками! Вгамуйся, бо нічого не чути!.. О, так! Важко кращого за пана Кміцица і по всьому світі знайти! Певна річ, що і в Kейданах такого немає!
– Хіба присниться такий!
– Та хоч би приснився…
Ось так перемовлялися між собою шляхтянки в челядній. Тим часом в їдальні метушливо накривали на стіл, і у вітальні сиділа панна Олександра сам на сам із паном Кміцицом, бо тітка Кульвецівна пішла пригледіти за вечерею.
Пан Анджей не відводив погляду від Олюньки, і його очі виблискували щораз більше і більше, врешті-решт він не втерпів:
– Є люди, котрим багатство дорожче за все, інші полюють за здобиччю на війні, ще інші в конях кохаються, але я би вас за жодні скарби не віддав! Чесно скажу, що чим більше дивлюся, тим більше бажання маю одружитися, хоч би й завтра! А свої брови ви вуглинками підфарбовуєте?
– Чула, що так вертихвістки роблять, але я не така.
– А очі ніби з неба зіткані! Мені слів бракує описати їх.
– Нічого вам не бракує,