Потоп. Том III. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
лісі, зробив на самому краю величезне півколо і розвернувся навскач до шведів, ставши відразу в такому взірцевому бойовому порядку, що здивував навіть свого ворога.
– Так і є! – вигукнув Канненберґ. – Це регулярне військо! Перешикувалися, як на муштрі. Чого ж вони хочуть до дідька?..
– Йдуть на нас! – пояснив Свено.
Натомість хоругва рушила вперед ступом. Субтильний лицар на буланому бахматі кричав щось до своїх, висувався вперед і знову притримував коня, шаблею знаки подавав, либонь, саме він був командиром.
– Вони справді атакують! – роззявив рота Канненберґ. А коні під нападниками розігналися та стригли вухами, витягувалися так, що заледве животами не торкалися землі. Вершники схилилися до ший тварин і сховалися за гривами. Шведи, котрі стояли в першій шерензі, відчували лише дихання сотні коней і бачили вибалушені очі. Вихор так не насувається, як мчала ця хоругва.
– Бог із нами! Швеція! Вогонь! – скомандував Канненберґ, підіймаючи вгору шпагу.
Гримнули всі мушкети, але цієї ж миті польська хоругва досягла шведів так стрімко, що розкидала праворуч і ліворуч перші їхні шеренги, врізалася в гущавину людей і коней, як клин входить у розщеплене дерево. Вчинився жахливий вир, броня вдарялася об броню, шабля об шаблю, а той брязкіт, кінське хропіння, лемент умираючих чоловіків розбудив таке відлуння, що весь дрімучий ліс відізвався битві, як круті гірські скелі вторують громам.
Шведи сторопіли на якусь мить, особливо що значна їхня кількість упала під першим натиском, але скоро оговтавшись, насіли потужно на супротивників. Фланги їхні перемішалися між собою, а що поляки і без того перли вперед, маючи намір пройти «штосом», то їх хутко оточили. Середина шведів прогиналася, натомість фланги напирали щораз дужче, однак не спромоглися розірвати ряди атакувальників, бо ті захищалися відчайдушно і з усією тією незрівнянною елегантністю, яка робила польську кавалерію такою страшною в рукопашній. Працювали шаблі проти рапір, трупи падали густо, але перевага вже стала схилятися на шведський бік, як тут з-під темної стіни бору викотилася ще одна хоругва і помчала з лементом на ворогів.
Праве крило шведів під командуванням Свено моментально розвернулося до нового ворога, в якому досвідчені шведські жовніри впізнали гусарів.
Вів її чоловік, котрий сидів на баскому тарантовому7 коні, одягнений у бурку та рисячу шапку з чаплиним пером. Видно його було чудово, бо їхав збоку, за кільканадцять кроків від жовнірів.
– Чарнецький! Чарнецький! – залунало у шведських рядах.
Свено поглянув із розпачем на небо, потім стиснув колінами коня і рушив лавою.
Пан Чарнецький підвів гусарів на кільканадцять кроків, і коли добряче розігналися, сам завернув.
Раптом із бору вигулькнула третя хоругва, командувач зараз же поскакав до неї й повів. Коли ж з’явилася четверта, булавою вказав, куди має вдарити. Хтось сказав би, що це господар веде женців і розподіляє між ними роботу.
А вже коли з’явилася п’ята, то пан Чарнецький особисто став