За небокраєм сонце сідає,

      У верховітті пташка співає.

      Її не видно, а пісню чути.

      Слухають пісню вечір і люди,

      Бо в її звуках ніжне кохання.

      Птаха співає з раннього рання.

      Протягом дня не змовкає ця пісня,

      Щастям дзвенить вона десь поміж листям.

      Так, без упину, лиш може співати

      Той, хто всім серцем уміє кохати…

      Дождь скомкал вечер, словно промокашку,

      И прогремел по цинку ливнестоков…

      Где-то скулит промокшая дворняжка,

      Скулеж влетает в створ открытых окон.

      А вместе с ним чуть горьковатый запах

      Откуда-то здесь взявшейся полыни…

      Прокручиваю рой проблем на завтра

      Плюс те, что не успел решить я ныне.

      Настольной лампы свет глаза не режет,

      Стол освещая желтым ровным кругом.

      После дождя приятный воздух свежий

      Да мошкара, что мчится друг за другом…

      Обычный день подходит к завершенью,

      И стрелки на часах твердят: «Пора!»

      За день в трудах пусть будет утешеньем

      Спокойный сон июньский до утра.

      Сховався вечір в кучеряві хмари,

      Що в сутінках нагадують овець.

      У величезну втомлену отару

      Зігнав їх всіх бешкетник-вітерець.

      Він хоч підпасок, але дуже спритний:

      Збирає вперті хмари звідусіль.

      А з-поза хмар і пастуха вже видно —

      Виходить місяць знов на виднокіл…

      Ох, як же – й це сказати чесно треба —

      Стомились жити в хмарній ми імлі!

      Хай хоч вночі, та буде чистим небо,

      І людям стане легше на землі.

      Вже кілька днів як липа зацвіла —

      Жовтаві квіти між зеленим листом…

      І знов духмяна хвиля попливла

      Після акацій над червневим містом.

      Неначе мед стікає з верховіть,

      Як тільки сонце стане у зеніті.

      Густе повітря можна просто пить,

      І це, мабуть, найкращий напій в світі.

      У ньому тонуть парки і двори,

      Цим ароматом і бульвар залитий…

      Люблю я Київ о такій порі,

      Бо як же ж його можна не любити?

      Відходить день, і вечір наступає

      В красі червневій щедрому розвої,

      А місяць зорі в небі пригощає

      Розкішною медовою росою.

      Темніє, і зникають барви,

      Їхня змивається краса.

      Однак Всевишній синю фарбу

      Плеснув в вечірні небеса.

      І у бездонній цій блакиті

      Лише на мить здалось мені,

      Що не вечірні, а досвітні

      Червень запалює вогні.

      А день і вечір нині справді літні.

      Як довго йшли вони до нас здаля!

      Час благоденства… Все буяє, квітне,

      Й в обіймах теплих ніжиться земля.

      Ні вітерця, стихає шум буденний,

      Малиново згаса небес блакить,

      Квітковий